Читаем Дружина мандрівника в часі полностью

Дружина мандрівника в часі

Хоча часто відмовляюсь відповідати на запитання Клер, насправді рідко їй брешу. Почувся винним, кажучи: «Боюся, що так». Забираю його в неї, проте, замість того щоб надягти його, вирішую, що тут потрібен кунілінгус. У майбутньому Клер так призвичаїться до орального сексу, що погодиться одним махом перестрибнути високу споруду чи поза своєю чергою помити посуд, лише б отримати його. Якби кунілінгус був олімпійським видом спорту, я без сумнівів отримав би медаль. Розкриваю її й проводжу язиком по клітору.

— О, Боже, — говорить Клер тихим голосом. — Боже мій.

— Тільки не кричи, — попереджую. Навіть Ета і Нел спустяться на галявину, щоби подивитися, що трапилось, якщо Клер справді розійдеться. Наступні п’ятнадцять хвилин веду Клер униз еволюційними сходами, поки вона не стає лімбічним ядром із кількома периферійними пристроями кори головного мозку. Натягую презерватив і повільно, обережно входжу в Клер, уявляючи, як там усе рветься й заливає мене каскадом крові. Її очі заплющені, тому спершу здається, вона навіть не усвідомлює, що я всередині неї, хоча я прямо над нею. Проте потім вона розплющує очі й усміхається — радісно, блаженно.

Досить швидко кінчаю. Клер уважно спостерігає за мною, і, коли я кінчаю, бачу її здивоване обличчя. Як дивно. Які дивні речі ми, тварини, робимо. Падаю на неї. Ми мокрі від поту. Відчуваю, як б’ється її серце. Чи, можливо, моє.

Обережно витягую та утилізую презерватив. Ми лежимо, пліч-о-пліч, дивлячись на блакитне-блакитне небо. Від вітру трава шумить, неначе море. Дивлюся на Клер. Вона здається трохи приголомшеною.

— Гей, Клер.

— Гей, — слабо промовляє вона.

— Було боляче?

— Так.

— Тобі сподобалося?

— О, так! — каже вона й плаче.

Ми сідаємо, і якийсь час обіймаю її. Вона тремтить.

— Клер. Клер. Щось не так?

Спершу не можу розібрати її відповідь, а потім:

— Ти підеш. Тепер я не побачу тебе багато років.

— Тільки два роки. Два роки й кілька місяців. — Вона затихла. — Клер. Мені дуже шкода. Я нічого не можу вдіяти. Смішно, тому що я просто лежав тут, думаючи, що сьогодні благословенний день. Бути тут з тобою, кохатися, а не втікати від хуліганів чи замерзати в якомусь хліві, чи займатися іншою дурнею, з якою я часто зіштовхуюсь. І коли повернусь, я буду з тобою. Сьогодні все було чудово.

Вона ледь усміхається. Цілую її.

— Чому це я завжди повинна чекати?

— Тому що у тебе ідеальна ДНК і тебе не кидає у часі, як гарячу картоплю. До того ж терпіння — доброчесність. — Клер злегка б’є мене кулаками в груди. — Крім того, ти знаєш мене все своє життя, а я зустріну тебе, коли мені виповниться двадцять вісім. Тому всі ці роки до нашої зустрічі я проводжу…

— Трахаючи інших жінок.

— Ну, так. Але неусвідомлено — усе це лише практика, перед зустріччю з тобою. І все це самотньо і дивно. Якщо не віриш — спробуй сама. Я ніколи не дізнаюся. Усе по-іншому, коли тобі байдуже.

— Я не хочу когось іншого.

— Добре.

— Генрі, просто натякни мені. Де ти мешкаєш? Де ми зустрінемося? У який день?

— Лише одна підказка: Чикаґо.

— Ще.

— Вір. Усе це чекає на тебе.

— А ми щасливі?

— Ми часто божеволіємо від щастя. Але ми і дуже нещасливі з причин, які від нас самих не залежать. Наприклад, наші розлуки.

— То весь час, що ти зараз тут, ти не зі мною там?

— Ну, не зовсім. Мене може не бути всього десять хвилин. Або десять днів. Немає якихось правил. Саме це й важко для тебе. Крім того, іноді я потрапляю в небезпечні ситуації, і повертаюся до тебе побитий і потовчений, ти хвилюєшся, коли мене немає. Це — як дружина поліціянта. — Я виснажений. Цікаво, скільки років мені насправді? За календарем мені сорок один, але з усіма цими приходами і відбуттями, можливо, насправді мені сорок п’ять чи сорок шість. А може, й тридцять дев’ять. Хтозна? Є щось, що я мушу їй сказати; а що?

— Клер?

— Генрі.

— Коли побачиш мене знову, пам’ятай, що я не знатиму тебе; не переживай, коли побачиш мене, а я поставлюся до тебе, як до незнайомки, тому що для мене ти будеш абсолютно чужою. І, будь ласка, не приголомшуй мене усім відразу. Пожалій мене, Клер.

— Добре! О, Генрі, залишайся!

— Тс-с-с. Я буду з тобою.

Ми знову лягаємо. Мене пронизує виснаженість, і за хвилину я зникну.

— Я кохаю тебе, Генрі. Дякую за… подарунок на день народження.

— Я кохаю тебе, Клер. Будь гарною дівчинкою.

Зникаю.