Читаем Джури і Кудлатик полностью

— А так. Бачили двоколку в нашому музеї? Ту, що схожа на тачку, тільки вища. То я змайструю кілька таких, запряжу в них страусів — і куди тим коням! А потім влаштую страусячі перегони. На них знаєш, скільки народу з’їжджатиметься?

— Ого! — сказав Грицик. — Це ти гарно придумав. А я, коли в мене будуть гроші, хотів би прочистити нашу Сулу, щоб у неї запливали дніпровські кораблі.

— Розмріялися, — насмішкувато пирхнув Васько Сливка. — А де ж ви гроші на це візьмете?

Данько з відповіддю не забарився.

— А ти чув, що казала наша історичка Тетяна Михайлівна? Вона казала, що наша земля дуже багата історією, і в ній на кожному кроці можна знайти якийсь артефакт…

— Якийсь що? — не дочув Васько.

— Артефакт, — повторив Данько. — Ти що, й справді не чув, про що сьогодні казала історичка?

— Чув, але не все, — признався Васько. — Мене сонце розморило. То що воно таке?

— Артефакт — це старовинний і дорогоцінний скарб.

— Так би й сказав, що скарб, — кивнув Васько. — Тільки думаю, що Тетяна Михайлівна сьогодні трохи того… Невже на кожному кроці закопано той скарб?

— Ну, не зовсім на кожному, — згодився Данько. — Але коли постаратися…

— Еге ж, — втрутився Грицик і заходився розмірковувати: — На вигоні або посеред двору навряд чи хто захоче його закопувати. А ось у тих місцях, де люди бувають зрідка… там, мабуть, ті скарби й приховують. Скажімо, під примітним деревом у лісі, чи біля здоровенного каменя-валуна, чи хоча б під нашим Городищем…

— От тільки б знати, де саме, — зітхнув Данько. — Бо так можна копати той скарб цілий місяць, а він за крок від тебе лежить і язика показує!

Хлопці замовкли. Мабуть, гадали, чи є у артефактів язик. А коли є, то який.

— А мій Кудлатик навіщо? — раптом вигукнув Грицик і почухав мене за вухом. — Він такий розумний… Він у мене миттю знаходить все, що треба.

— Так уже й миттю, — засумнівався Васько.

— Не віриш? Ану, Даньку, витягуй, що там у твоєму ранці! Підручник з географії? Дай-но лишень понюхати книжку Кудлатикові!

Підручник був загорнутий у прозору обкладинку, яка смачно пахла салом. Мабуть, Данько снідав на ній у школі.

— А тепер заховай його, де хочеш, — сказав Грицик і затулив мої очі долонею.

Данькові ноги затупотіли праворуч від мене.

— Готово! — гукнув він за якусь хвилину.

Грицик прибрав долоні з моїх очей.

— Шукай, Кудлатику! — наказав він мені. — Шукай книжку!

Ну, це мені, як каже Грицик, раз плюнути! Я понюхав повітря в одному напрямку, в іншому. Нараз вітер доніс мені запах щойно потривоженого торішнього листя. З-під нього ледь пробивалися вже знайомі пахощі сала. І тяглися вони саме звідтіля, куди подався Данько.

— Ну що? — вигукнув Грицик, коли я заходився вигрібати книжку. — Тепер віриш, що Кудлатик знайде все, що хочеш?

Проте Данько не квапився здаватись.

— Знаєш… — затявся він. — Може, це вітер завіяв від книжки до його носа. Давай я переховаю її в іншому місці.

Грицик знову затулив мої очі. Данькові кроки протупотіли через дорогу і там завмерли.

— Шукай! — гукнув Данько.

А мені й шукати було нічого. Я подався по Данькових слідах і зупинився перед розлогим кущем. Від нього війнуло пахощами сала, а сама книжка виднілася поміж гілочок.

— Ну, що тепер скажеш? — переможно спитав Грицик, коли підручник з географії знову явився на світ.

Данько тільки шморгнув носом. Сказати йому було нічого. І тут замість нього озвався Васько.

— Не піде, — проголосив він. — Нічого у нас не вийде.

— Це ж чому не вийде? — образився Грицик. — Хіба ти не бачив, на що здатен мій Кудлатик?

— Та бачив. Ти давав йому понюхати книжку, і він її знаходив. А от як бути зі скарбом, га? Бо перед тим, як Кудлатик його шукатиме, треба дати йому той скарб понюхати! А де ж ти його візьмеш, га?

Данько з Грициком тільки очима закліпали. Це була правда.

— То що, про скарби краще забути? — розчаровано мовив Данько.

— Ще чого! — не здавався Грицик. І це мені дуже сподобалося. Теперішній Грицик дуже скидався на того, який був п’ятсот років тому. Так само впертий і не здається. — Ще чого! Ми… Ми ось що зробимо. Бачили в шкільному музеї старі срібні монети? Оті, що Тетяна Михайлівна під склом біля вікна тримає. Ми дамо їх понюхати Кудлатикові…

— А як ти їх дістанеш? — поцікавився Васько. — Невже вікно розіб’єш і залізеш туди? Ну, знаєш…

— Та навіщо його розбивати? Сам же казав, що той музей удень незамкнутий. Тетяна Михайлівна його лише на ніч замикає.

— То ми прокрадемося туди на перерві і… — прикинув Данько. — А потім назад покладемо.

— А баба Настя?

Запала мовчанка. Прибиральницю бабу Настю боялася вся школа. Вона зранку до вечора тільки те й робила, що наводила чистоту. А ще її називали екстрасенсом, бо вона наперед знала, хто й коли задумає вчинити якусь капость. Я сам бачив, як від бабиної ганчірки дав драла здоровецький десятикласник. То що вже тоді казати про нас?

— Ага, — розгублено мовив Грицик. Здається, навіть він зрозумів, що виходу немає.

І тут озвався Васько Сливка.

— Придумав! — вигукнув він. — Ви помітили, що Тетяна Михайлівна тільки те й робить, що протирає свої артефакти?

— Помітили, — згодився Данько. — То й що з того?

Перейти на страницу:

Похожие книги

Дикое поле
Дикое поле

Первая половина XVII века, Россия. Наконец-то минули долгие годы страшного лихолетья — нашествия иноземцев, царствование Лжедмитрия, междоусобицы, мор, голод, непосильные войны, — но по-прежнему неспокойно на рубежах государства. На западе снова поднимают голову поляки, с юга подпирают коварные турки, не дают покоя татарские набеги. Самые светлые и дальновидные российские головы понимают: не только мощью войска, не одной лишь доблестью ратников можно противостоять врагу — но и хитростью тайных осведомителей, ловкостью разведчиков, отчаянной смелостью лазутчиков, которым суждено стать глазами и ушами Державы. Автор историко-приключенческого романа «Дикое поле» в увлекательной, захватывающей, романтичной манере излагает собственную версию истории зарождения и становления российской разведки, ее напряженного, острого, а порой и смертельно опасного противоборства с гораздо более опытной и коварной шпионской организацией католического Рима.

Василий Веденеев , Василий Владимирович Веденеев

Приключения / Исторические приключения / Проза / Историческая проза