— А так. Бачили двоколку в нашому музеї? Ту, що схожа на тачку, тільки вища. То я змайструю кілька таких, запряжу в них страусів — і куди тим коням! А потім влаштую страусячі перегони. На них знаєш, скільки народу з’їжджатиметься?
— Ого! — сказав Грицик. — Це ти гарно придумав. А я, коли в мене будуть гроші, хотів би прочистити нашу Сулу, щоб у неї запливали дніпровські кораблі.
— Розмріялися, — насмішкувато пирхнув Васько Сливка. — А де ж ви гроші на це візьмете?
Данько з відповіддю не забарився.
— А ти чув, що казала наша історичка Тетяна Михайлівна? Вона казала, що наша земля дуже багата історією, і в ній на кожному кроці можна знайти якийсь артефакт…
— Якийсь що? — не дочув Васько.
— Артефакт, — повторив Данько. — Ти що, й справді не чув, про що сьогодні казала історичка?
— Чув, але не все, — признався Васько. — Мене сонце розморило. То що воно таке?
— Артефакт — це старовинний і дорогоцінний скарб.
— Так би й сказав, що скарб, — кивнув Васько. — Тільки думаю, що Тетяна Михайлівна сьогодні трохи того… Невже на кожному кроці закопано той скарб?
— Ну, не зовсім на кожному, — згодився Данько. — Але коли постаратися…
— Еге ж, — втрутився Грицик і заходився розмірковувати: — На вигоні або посеред двору навряд чи хто захоче його закопувати. А ось у тих місцях, де люди бувають зрідка… там, мабуть, ті скарби й приховують. Скажімо, під примітним деревом у лісі, чи біля здоровенного каменя-валуна, чи хоча б під нашим Городищем…
— От тільки б знати, де саме, — зітхнув Данько. — Бо так можна копати той скарб цілий місяць, а він за крок від тебе лежить і язика показує!
Хлопці замовкли. Мабуть, гадали, чи є у артефактів язик. А коли є, то який.
— А мій Кудлатик навіщо? — раптом вигукнув Грицик і почухав мене за вухом. — Він такий розумний… Він у мене миттю знаходить все, що треба.
— Так уже й миттю, — засумнівався Васько.
— Не віриш? Ану, Даньку, витягуй, що там у твоєму ранці! Підручник з географії? Дай-но лишень понюхати книжку Кудлатикові!
Підручник був загорнутий у прозору обкладинку, яка смачно пахла салом. Мабуть, Данько снідав на ній у школі.
— А тепер заховай його, де хочеш, — сказав Грицик і затулив мої очі долонею.
Данькові ноги затупотіли праворуч від мене.
— Готово! — гукнув він за якусь хвилину.
Грицик прибрав долоні з моїх очей.
— Шукай, Кудлатику! — наказав він мені. — Шукай книжку!
Ну, це мені, як каже Грицик, раз плюнути! Я понюхав повітря в одному напрямку, в іншому. Нараз вітер доніс мені запах щойно потривоженого торішнього листя. З-під нього ледь пробивалися вже знайомі пахощі сала. І тяглися вони саме звідтіля, куди подався Данько.
— Ну що? — вигукнув Грицик, коли я заходився вигрібати книжку. — Тепер віриш, що Кудлатик знайде все, що хочеш?
Проте Данько не квапився здаватись.
— Знаєш… — затявся він. — Може, це вітер завіяв від книжки до його носа. Давай я переховаю її в іншому місці.
Грицик знову затулив мої очі. Данькові кроки протупотіли через дорогу і там завмерли.
— Шукай! — гукнув Данько.
А мені й шукати було нічого. Я подався по Данькових слідах і зупинився перед розлогим кущем. Від нього війнуло пахощами сала, а сама книжка виднілася поміж гілочок.
— Ну, що тепер скажеш? — переможно спитав Грицик, коли підручник з географії знову явився на світ.
Данько тільки шморгнув носом. Сказати йому було нічого. І тут замість нього озвався Васько.
— Не піде, — проголосив він. — Нічого у нас не вийде.
— Це ж чому не вийде? — образився Грицик. — Хіба ти не бачив, на що здатен мій Кудлатик?
— Та бачив. Ти давав йому понюхати книжку, і він її знаходив. А от як бути зі скарбом, га? Бо перед тим, як Кудлатик його шукатиме, треба дати йому той скарб понюхати! А де ж ти його візьмеш, га?
Данько з Грициком тільки очима закліпали. Це була правда.
— То що, про скарби краще забути? — розчаровано мовив Данько.
— Ще чого! — не здавався Грицик. І це мені дуже сподобалося. Теперішній Грицик дуже скидався на того, який був п’ятсот років тому. Так само впертий і не здається. — Ще чого! Ми… Ми ось що зробимо. Бачили в шкільному музеї старі срібні монети? Оті, що Тетяна Михайлівна під склом біля вікна тримає. Ми дамо їх понюхати Кудлатикові…
— А як ти їх дістанеш? — поцікавився Васько. — Невже вікно розіб’єш і залізеш туди? Ну, знаєш…
— Та навіщо його розбивати? Сам же казав, що той музей удень незамкнутий. Тетяна Михайлівна його лише на ніч замикає.
— То ми прокрадемося туди на перерві і… — прикинув Данько. — А потім назад покладемо.
— А баба Настя?
Запала мовчанка. Прибиральницю бабу Настю боялася вся школа. Вона зранку до вечора тільки те й робила, що наводила чистоту. А ще її називали екстрасенсом, бо вона наперед знала, хто й коли задумає вчинити якусь капость. Я сам бачив, як від бабиної ганчірки дав драла здоровецький десятикласник. То що вже тоді казати про нас?
— Ага, — розгублено мовив Грицик. Здається, навіть він зрозумів, що виходу немає.
І тут озвався Васько Сливка.
— Придумав! — вигукнув він. — Ви помітили, що Тетяна Михайлівна тільки те й робить, що протирає свої артефакти?
— Помітили, — згодився Данько. — То й що з того?
Хаос в Ваантане нарастает, охватывая все новые и новые миры...
Александр Бирюк , Александр Сакибов , Белла Мэттьюз , Ларри Нивен , Михаил Сергеевич Ахманов , Родион Кораблев
Фантастика / Детективы / Исторические приключения / Боевая фантастика / ЛитРПГ / Попаданцы / Социально-психологическая фантастика / РПГ