Ярмарок суєти

Минуло кілька тижнів після змальованих подій, і ось одного чудового ранку, коли парламент закрився і все по­рядне лондонське товариство почало виїздити на літо з міста в пошуках розваг чи здоров’я, від Тауерської при­стані відчалив пароплав «Батавець», навантажений добір­ною компанією англійських утікачів. На юті були напнуті тенти, лавки й проходи заповнили десятки рум’яних дітей, заклопотані няньки, дами в чудових рожевих капелюшках і літніх сукнях, чоловіки, в дорожніх кашкетах і полотняних піджаках, із щойно відпущеними задля мандрівки ву­сами, кремезні, охайні ветерани в накрохмалених крават­ках і старанно вичищених капелюхах,— одне слово, всі ті, хто, відколи скінчилась війна, наповнює Європу і при­возить своє національне «Goddem» в усі міста континен­ту. Всюди лежали цілі купи коробок з капелюшками, брамівських скриньок з письмовим приладдям та несесерів. Серед пасажирів були веселі кембріджські студенти зі своїм вихо­вателем, що їхали в наукову експедицію до Нонненверта або Кенігсвінтера; були ірландські джентльмени з розкіш­ними бакенами й коштовними оздобами, що розмовляли тільки про коней, надзвичайно чемні з молодими дамами на борту, яких кембріджські хлопці та їхній блідий вихова­тель, навпаки, уникали з просто-таки дівочою соромливі­стю були старі пелмелські гультяї, які пливли в Емс і Вісбаден лікуватися водами — промити шлунки від обідів ми­нулого сезону — і грати потроху в рулетку та treaite et quarante , щоб підтримувати в собі приємне збудження; був там і старий Мафусаїл, що одружився з молоденькою дівчиною, а біля нього — капітан гвардії Папільйон, який носив її парасольку й путівники; був і юний Май, що їхав у шлюбну подорож з дружиною (колишньою місіс Зимлер, яка ходила до школи разом з бабусею містера Мая) ; був сер Джон і міледі з десятком діточок і такою ж кількістю няньок; і, нарешті, вельможі з вельмож — родина Голодвірсів, що сиділи осторонь, недалеко від капітанського міст­ка, всіх пасли очима, але ні до кого не озивалися. їхні прикрашені коронами карети, увінчані купами вичовганих валіз, стояли на передній палубі, затиснуті десятком ін­ших карет. Пробратися повз них було нелегко, і бідні па­сажири з носових кают не мали де розгулятися. Серед тих пасажирів було кілька розкішно вбраних джентльме­нів з Гаундсдіча, що, хоч возили з собою харчі, могли б закупити половину веселої публіки з великого салону; кілька вусатих молодиків з папками, які, не побувши на кораблі й півгодини, взялися за свої ескізи; дві-три фран­цузькі femmes de chambre, яких почало страшенно вгойдувати, коли пароплав ще не минув навіть Гринвіча; кіль­ка візників, що розташувалися в сусідстві зі стійлами для коней, яких вони доглядали, або, перехилившись через борт над загрібним колесом, розмовляли про те, які коні придатні для Леджера і скільки вони самі виграють чи програють на гудвудських перегонах.

Усі провідники, обнишпоривши пароплав і розмістивши своїх різномастих господарів по каютах і на палубі, зі­йшлися докупи і, покурюючи, завели розмову; до них при­єднались євреї з Гаундсдіча й почали роздивлятися на карети. Там стояв великий повіз сера Джона, де вміща­лося тринадцять душ, екіпаж лорда Мафусаїла, коляска, бричка й фургон лорда Голодвірса, за які він полишав пла­тити кому завгодно. Диво дивне, як мілорд взагалі добував гроші на видатки в дорозі! Джентльмени-євреї знали, скіль­ки в його милості грошей в кишені, які відсотки він запла­тив за них і хто йому їх дав. Був там, нарешті, ще один чистенький гарний дорожній екіпаж, на який задивля­лися ці джентльмени.

A qui est cette voiture là /Чий це екіпаж? (Франц.)/? — запитав один джентльмен-провідник з великим сап’яновим гаманом і сережкою у вусі в другого, з такою самою сережкою і сап’яновим га­маном.

C’est à Kirsch, je bense — je l’ai vu toute à l’heure, qui brenoit des sangviches dans la voiture /Здається, Кіршів... Я його щойно бачив... він закусував сандві­чем у кареті /калічена франц.)/,— відповів той ви­-шуканою французько-німецькою мовою.

Тієї миті Кірш вигулькнув з сусіднього трюму, де він, щедро послуговуючись лайливими словами з усіх мов сві­ту, горлав на матросів, що розкладали багаж пасажирів. Підійшовши до своїх колег-перекладачів, він сказав їм, що карета належить одному страшенно багатому набобові а Калькутти і Ямайки, якого він найнявся супроводжувати в дорозі. Саме тоді якийсь юний джентльмен, що його попросили забратися з містка між барабанами коліс, стриб­нув звідти на дах карети лорда Мафусаїла, потім по ін­ших екіпажах та імперіалах досяг своєї карети, зсунувся з неї і крізь віконце заліз усередину під схвальні вигуки провідників, що стежили за ним.

Nous allons avoir une belle traversée /Чудова буде подорож (франц.)/, мосьє Джордж,— мовив Кірш, вищиривши зуби й ледь підняв­ши кашкета з золотим галуном.