Ярмарок суєти

На його біному, лисому, блискучому лобі червонів яскра­вий шрам від рани, заподіяної діамантом; руді бакени були перефарбовані й мінилися пурпуровим кольором, від чого його бліде обличчя здавалося ще бліднішим. На ньому був ланцюг і ордени, серед них орден Підв’язки на голубій стрічці. З усіх присутніх він здавався найвизначнішою осо­бою, хоч там вечеряли можновладний князь з княгинею і якась королівська високість з принцесою. Поруч з мілор­дом сиділа вродлива графиня Белдадонна, в дівоцтві де Гландьє, чоловік якої (граф Паоло делла Белладонна), по­всюдно відомий своїми чудовими ентомологічними колек­ціями, давно вже був відсутній — поїхав з якоюсь місією до імператора Марокко.

Коли Бекі побачила те славетне обличчя, яким вульгарним їй видався рантом майор Ледар і як засмер­діло тютюном від огидного капітана Шулера! Вона миттю прибрала вигляду великосвітської дами, намагаючись ди­витися й триматись гак, ніби вона знов опинилася у Мейфейрі. «Та жінка, видко з усього, дурна й сварлива,—поду­мала вона.— Я певна, що вона не вміє розважити його. Вона вже, мабуть, йому набридла, а зі мною він ніколи не нудився».

В її серці тріпотіло безліч таких зворушливих надій, по­боювань, спогадів, коли вона блискучими очима (на підма­льованому до самих вій обличчі вони аж мерехтіли) диви­лася па великого вельможу.

У ті вечори, коли лорд Стайн надягав ордени Зірки й Підв’язки, він прибирав також особливо вельможного вигляду, дивився на всіх і розмовляв, ніби могутній володар, яким він і був. Бекі замилувалася його усміхом — по­блажливим, невимушеним, гордовитим, сповненим гідності. Ох, bon Dieu, яке приємне було його товариство, який він блискучий, дотепний, цікавий співрозмовник, які в нього чудові манери! І вона проміняла його на майора Ледара, що тхне тютюном і горілкою, на капітана Шулера з його жокейськими жартами й жаргоном кулачного бійця і на таких самих інших. «Цікаво, чи він мене впізнає?» — по­думала Ребека.

Лорд Стайн, усміхаючись, розмовляв з тією вельмож­ною дамою, що сиділа поруч нього, потім раптом підвів очі й побачив Бекі.

Вона вся затремтіла, коли зустрілася з ним поглядом, зобразила на обличчі найчарівнішу усмішку, на яку лише і була здатна, і зробила скромний, зворушливий реверанс. Лорд Стайн з хвилину дивився на неї з таким жахом, який, певне, охопив Макбета, коли в нього на бенкеті з’явився дух Банко, і був би й далі так сидів, роззявивши рота, якби огидний майор Ледар не потяг Ребеки геть.

Ходімо до зали, де вечеряють, місіс Родон,— сказав той джентльмен.— Мені теж захотілося набити черево,-коли я побачив, як ця панота напихається. Гайда, спро­буємо, яке тут шампанське.

Бекі здавалося, що майор уже й так трохи перебрав міру.

Другого дня вона подалася в Монте-Пінчо — Гайд-парк римських гульвіс — можливо, сподіваючись ще раз поба­чити лорда Стайна. Але вона зустріла там іншого знайо­мого — містера Фіча, довірену особу його милості. Він підійшов до Бекі й досить недбало кивнув їй, торкнувшись пальцем капелюха.

Я знав, що мадам тут,— мовив він.— Я йшов за вами від вашого готелю. Мені треба дати вам одну пораду.

Від маркіза Стайна? — запитала Бекі з такою гідною міною, на яку ще була здатна, завмираючи від надії і спо­дівання.

Ні,— відповів камердинер,— від себе самого. Рим ду­же нездорове місце.

Не в цю пору року, мосьє Фіч, а тільки після велико­дня.

Запевняю вас, мадам, що й тепер також. Тут цілий рік хворіють на лихоманку.

Клятенний вітер з боліт весь час убиває людей. Послухайте, мадам Кроулі, ви завжди були bon enfant /Поступливі (франц.)/, і я завжди гарно ставився до вас, parole d’honneur / Слово честі (франц.)/. Бережіться! їдьте геть з Рима, кажу вам, а то захворієте й помрете.

Бекі зареготала, хоч її пойняла шалена лють.

Що? Мене, бідолашну, вб’ють? — запитала вона.— Як романтично! Невже мілорд возить із собою найманих-убивць замість провідників і стилети замість дорожніх речей? Дурниці! Я залишуся, хоча б для того, щоб його дра­тувати. Знайдуться люди, які захистять мене, поки я тут.

Тепер зареготав мосьє Фіч.

Захистять вас?— перепитав він.— Хто? Майор, капі­тан чи будь-хто з тих гравців, яких ви тут бачите, пустять вас на той світ за сто луїдорів. Про майора ЛеДара (він такий майор, як я мілорд і маркіз) ми знаємо такі речі, за які він може потрапити на каторгу або ще й далі! Ми знаємо все, і в нас є всюди друзі.

Знаємо, кого ви бачили в Парижі і яких там знайшли родичів. Так, дивіться на мене, скільки хочете, але це правда. Чому, наприклад, жоден наш посол у Європі не приймає вас у себе? Бо ви образили когось, хто ніколи не прощає і чий гнів ще збіль­шився, коли він вас побачив. Він собі місця не знаходив учора ввечері, як повернувся додому. Пані де Белладонна влаштувала йому сцену через вас, так лютувала, що не доведи господи.

О, то це підступи пані де Белладонни? — мовила Бекі з деякою полегкістю, тому що слова маркізового посланця неабияк злякали її.