Читаем Королева Марго полностью

— Є у вас волосся і кров?

— Ось.

І Катерина подала ворожбитові жмут рудаво-білого волосся і маленьку пляшечку з кров’ю.

Рене взяв пляшечку, струснув її, щоб фібрин добре перемішався з серозною рідиною, і капнув на розпечену смугу чималу краплину цього рідкого м’яса, яке в ту ж мить закипіло і розбіглося фантастичними візерунками.

— О, пані, — скрикнув Рене, — я бачу, як він корчиться в страшних муках. Чуєте, як він волає, кличе на поміч! Бачите, як усе навкруги нього перетворюється в кров? Бачите, як навкруги його смертного ложа здіймаються чвари? Гляньте, ось списи, ось шпаги.

— Чи довго це буде? — спитала Катерина, тремтячи від невимовного хвилювання і зупиняючи руку Генріха д’Анжу, який, в своїй пожадливій цікавості, нахилився над жаровнею.

Рене наблизився до вівтаря і прочитав якусь кабалістичну молитву, вкладаючи в неї стільки запалу і благальності, що на скронях у нього надулися вени і з ним почалися ті пророцькі конвульсії та нервозне тремтіння, які охоплювали стародавніх піфій[103] на триногах і не покидали їх до самого смертного ложа.

Нарешті, він підвівся і заявив, що все готове, узяв в одну руку пляшку, в якій ще лишалося три чверті рідини, а в другу жмутик волосся, потім, наказавши Катерині розгорнути навмання книгу і зупинити погляд на першому місці, на яке впаде око, вилив на залізну смугу всю кров і кинув на жаровню все волосся, промовляючи кабалістичне заклинання, складене з гебрейських слів, значення яких він сам не розумів.

Зараз же герцог д’Анжу і Катерина побачили, ніби на залізній смузі простяглася біла постать, наче загорнутий у покривало труп.

Над цією постаттю схилилась друга постать, ніби постать жінки.

В той же час волосся швидко спалахнуло ясним і гострим полум’яним язиком.

— Один рік! — скрикнув Рене. — Тільки рік, і чоловік цей буде мертвий, і якась жінка плакатиме над ним сама. Проте, ні, там унизу, в кінці смуги, ще якась жінка, що ніби держить на руках дитину.

Катерина подивилась на сина і, здавалось, запитувала в нього, хто ці дві жінки.

Та ледве Рене скінчив, як сталева смуга стала білою; все поволі зникло.

Тоді Катерина розгорнула навмання книгу і прочитала голосом, в якому, не зважаючи на всю свою силу, не могла приховати тремтіння, такі вірші:

Той, хто усіх людей у трепеті держав,

Дочасно згинув сам, бо бачності не мав.

Кілька часу глибока мовчанка панувала навколо жаровні.

— А які ознаки на цей місяць для того, що ти знаєш? — спитала Катерина.

— Найкращі, як завжди, пані. Якщо доля переможе в боротьбі між богами, майбутнє, безперечно, сприятиме цій людині. Проте...

— Проте, що?

— Одна з зір, що складають його сузір’я, була під час моїх спостережень закрита чорною хмарою.

— А, — скрикнула Катерина, — чорною хмарою... Отже, є ще надія?

— Про кого говорите ви, пані? — спитав герцог д’Анжу.

Катерина відвела сина від жаровні і почала розмовляти з ним потихеньку.

Тим часом Рене став навколішки і при світі полум’я вилив на долоню останню краплину крові, що лишилась на дні пляшки.

— Дивна суперечність, — сказав він, — вона доводить цілковиту непевність свідчень простої науки, якою користуються грубі люди. На око кожного, крім мене, на око медика, вченого, самого Амбруаза Паре, ця кров така чиста, плодотворна, так сповнена гостроти і життєдайних соків, що обіцяє довгі роки життя тілу, з якого вийшла; а тим часом уся ця міць незабаром має зникнути, усе це життя менш як за рік повинно згаснути.

Катерина і Генріх д’Анжу повернулись і слухали.

Очі принца блищали крізь прорізи маски.

— Так, — сказав Рене, — звичайним ученим належить теперішнє, а нам — минуле і майбутнє.

— Отже, — сказала Катерина, — ви все таки думаєте, що він помре раніш як через рік?

— Це так само певне, як те, що ми троє живі і що ми теж колись будемо лежати в могилі.

— Проте, ви сказали, що кров чиста і плодотворна, сказали, що кров ця обіцяє довге життя?

— Так, коли б усе йшло звичайним порядком. Але хіба не можливий якийсь випадок...

— Ага, так, чуєте, — сказала Катерина Генріху, — якийсь випадок...

— Що ж, — сказав той, — ще більше рації мені залишитись.

— О, про це й не думайте, це річ неможлива.

Молодий чоловік, змінивши голос, сказав, звертаючись до Рене:

— Дякую, візьміть цей гаманець.

— Ходімо, граф, — сказала Катерина, умисно даючи йому цей титул, щоб збити здогади Рене.

І вони вийшли.

— О, мамо, ви бачите, — сказав Генріх, — випадок... А якщо випадок трапиться, мене не буде тут, я буду за чотириста льє від вас...

— Чотириста льє можна проїхати за тиждень, сину.

— Так, але чи пустять мене ці люди? Коли б я міг почекати, мамо!..

— Хто знає, — сказала Катерина, — чи випадок, про який говорить Рене, не є той самий, який учора поклав короля в постіль? Слухайте, сину, ідіть собі самі, а я піду хвірткою до Августинського монастиря: там дожидається мене мій почет. Ідіть, Генріх, ідіть та будьте обережні, не роздратуйте брата, якщо побачите його.

ХI. Признання

Перейти на страницу:

Похожие книги

Адмирал Колчак. «Преступление и наказание» Верховного правителя России
Адмирал Колчак. «Преступление и наказание» Верховного правителя России

Споры об адмирале Колчаке не утихают вот уже почти столетие – одни утверждают, что он был выдающимся флотоводцем, ученым-океанографом и полярным исследователем, другие столь же упорно называют его предателем, завербованным британской разведкой и проводившим «белый террор» против мирного гражданского населения.В этой книге известный историк Белого движения, доктор исторических наук, профессор МГПУ, развенчивает как устоявшиеся мифы, домыслы, так и откровенные фальсификации о Верховном правителе Российского государства, отвечая на самые сложные и спорные вопросы. Как произошел переворот 18 ноября 1918 года в Омске, после которого военный и морской министр Колчак стал не только Верховным главнокомандующим Русской армией, но и Верховным правителем? Обладало ли его правительство легальным статусом государственной власти? Какова была репрессивная политика колчаковских властей и как подавлялись восстания против Колчака? Как определялось «военное положение» в условиях Гражданской войны? Как следует классифицировать «преступления против мира и человечности» и «военные преступления» при оценке действий Белого движения? Наконец, имел ли право Иркутский ревком без суда расстрелять Колчака и есть ли основания для посмертной реабилитации Адмирала?

Василий Жанович Цветков

Биографии и Мемуары / Проза / Историческая проза