Читаем Королева Марго полностью

— Сір, ви погано витлумачили мої слова: я назвала моїм сином того, хто має мене покинути. Я люблю його в цей момент більше, бо в цей момент я більше боюсь утратити його. Хіба це злочин, коли мати бажає, щоб її дитина не покидала її?

— Але кажу вам, що він вас покине, я кажу вам, що він покине Францію, що він поїде в Польщу, і не далі, як через два дні; а якщо ви додасте ще хоч слово, це буде завтра; а якщо ви не схилите чоло, не перестанете грозити очима, я задавлю його сьогодні ввечері, як ви хотіли, щоб учора задавили коханця вашої дочки. Але я не випущу його з рук, як ми випустили Ла Моля.

Під цією погрозою Катерина схилила чоло, але майже зараз підняла його знову.

— Ах, бідна дитина! — сказала вона. — Брат хоче тебе вбити. Але не турбуйся, мати твоя захистить тебе.

— А, на мене похваляються! — скрикнув Карл. — Ну, що ж! Присягаюсь кров’ю христовою, він умре, не сьогодні ввечері, а зараз, в цю хвилину. Гей, зброю! Кинджал! Ніж!.. Ах!

І Карл, безпорадно скинувши очима навколо себе, щоб знайти те, чого він хотів, помітив невеликий кинджал, який мати носила коло пояса, кинувся до неї, вирвав його з шагреневої, оздобленої срібними прикрасами піхви і вискочив з кімнати, щоб заколоти Генріха д’Анжу там, де його знайде. Але коли він вибіг у вестибюль, надмірно напружені сили враз покинули його; він простяг руку, впустив гостру зброю, що ввіткнулася в підлогу, скрикнув жалісним криком, поточився і впав на підлогу.

З рота його і з носа потекла кров.

— Ісусе! — мовив він. — Мене вбивають. До мене! До мене!

Катерина, що кинулась слідом за ним, бачила, як він упав; з хвилину вона дивилась нерухомо, потім, отямившись, спонукувана не любов’ю матері, а трудністю становища, відчинила двері з криком:

— Королю недобре! На поміч! На поміч!

На її крики навколо молодого короля стовпилися слуги, офіцери, придворні. Але поперед усіх прибігла жінка, розштовхала юрбу й підвела Карла, що був блідий, як труп.

— Мене вбивають, мамко, мене вбивають, — бурмотів король, обливаючись потом і кров’ю.

— Тебе вбивають, мій Карл! — скрикнула жінка, оглянувши всіх таким поглядом, що навіть Катерина відступила назад. — Хто тебе вбиває?

Карл випустив тихий стогін і знепритомнів.

— А, — сказав медик Амбруаз Паре, по якого в ту ж хвилину послали — а, король занедужав серйозно.

— Тепер, волею чи неволею, — сказала сама собі Катерина, — а йому доведеться відкласти.

І, залишивши короля, пішла до свого другого сина, що з нетерплячкою чекав у молільні результатів цієї, такої важливої для нього розмови.

X. Гороскоп

Катерина, вийшовши з молільні, куди вона ходила переказати Генріху д’Анжу про все, що трапилось, знайшла у себе в кімнаті Рене.

Після візиту до крамниці на мосту Сен-Мішель королева ні разу не бачилася з астрологом; тільки напередодні вона написала йому, і по її записці Рене з’явився до неї.

— Ну, — спитала його королева, — бачили ви його?

— Так.

— Як його здоров’я?

— Кращає потроху.

— Може він говорити?

— Ні, шпага перерізала горло.

— Я сказала вам, щоб ви змусили його написати.

— Я пробував, він теж силкувався, але рука його могла накреслити лише кілька майже зовсім нерозбірних літер, потім він знепритомнів: шийна вена розрізана, і кровотеча позбавила його всіх сил.

— Бачили ви ті літери?

— Ось вони.

Рене витяг з кишені папір і подав Катерині; вона швидко розгорнула його.

— M і O[102], — сказала вона. — Чи не був це справді Ла Моль і чи не була комедія, яку зіграла Маргарита, тільки способом відвести підозри?

— Пані, — сказав Рене, — якщо мені дозволено висловити свою думку в справі, в якій ваша величність не зважуєтесь з певністю сформулювати свою, я сказав би, що пан де Ла Моль надто закоханий, щоб серйозно займатися політикою.

— Ви гадаєте?

— Так, і закоханий він в королеву Наварську надто сильно, щоб віддано служити королю, бо справжнього кохання без ревнощів не буває.

— А ви гадаєте, що він цілком закоханий?

— Певний того.

— Він звертався за допомогою до вас?

— Так.

— І прохав у вас приворотного зілля?

— Ні, ми ворожили над восковою фігуркою.

— Кололи в серце?

— Кололи в серце.

— І та фігурка не знищена?

— Так.

— У вас вона?

— У мене.

— Цікаво знати, — сказала Катерина, — чи справді ці кабалістичні спроби дають той ефект, який їм приписується?

— Ваша величність можете судити про це краще від мене.

— Королева Наварська кохає пана де Ла Моля?

— Вона кохає його так, що ладна погубити себе заради нього. Учора вона врятувала його від смерті, ризикуючи своєю честю й життям. Ви самі бачите, пані, і все ще сумніваєтесь.

— В чому?

— В науці.

— Бо наука мене зрадила, — сказала Катерина, пильно дивлячись на Рене, що якнайкраще витримав її погляд.

— В чому?

— О, визнаєте, що я хочу сказати; принаймні, вчений, як не наука.

— Не знаю, про що ви кажете, пані, — відповів флорентієць.

— Ваші парфуми втратили свій запах, Рене?

— Ні, коли вживаю їх я, а якщо вони переходять через інші руки, може бути...

Катерина посміхнулась і похитала головою.

— Ваш опіат чудово діє, Рене, — сказала вона, — уста у пані де Сов свіжіші й червоніші, ніж будь-коли досі.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Адмирал Колчак. «Преступление и наказание» Верховного правителя России
Адмирал Колчак. «Преступление и наказание» Верховного правителя России

Споры об адмирале Колчаке не утихают вот уже почти столетие – одни утверждают, что он был выдающимся флотоводцем, ученым-океанографом и полярным исследователем, другие столь же упорно называют его предателем, завербованным британской разведкой и проводившим «белый террор» против мирного гражданского населения.В этой книге известный историк Белого движения, доктор исторических наук, профессор МГПУ, развенчивает как устоявшиеся мифы, домыслы, так и откровенные фальсификации о Верховном правителе Российского государства, отвечая на самые сложные и спорные вопросы. Как произошел переворот 18 ноября 1918 года в Омске, после которого военный и морской министр Колчак стал не только Верховным главнокомандующим Русской армией, но и Верховным правителем? Обладало ли его правительство легальным статусом государственной власти? Какова была репрессивная политика колчаковских властей и как подавлялись восстания против Колчака? Как определялось «военное положение» в условиях Гражданской войны? Как следует классифицировать «преступления против мира и человечности» и «военные преступления» при оценке действий Белого движения? Наконец, имел ли право Иркутский ревком без суда расстрелять Колчака и есть ли основания для посмертной реабилитации Адмирала?

Василий Жанович Цветков

Биографии и Мемуары / Проза / Историческая проза