Читаем Королева Марго полностью

Не можна було ясніше дати зрозуміти братові, що король усе відгадав. Приховуючи свій гнів під маскою жарту, Карл був, либонь, ще страшніший, ніж коли б дав вилитись вільно тій лаві ненависті, що пожирала його серце. Мстивість його була ніби пропорційна його злобі. В міру того, як почуття злоби ставало лютішим, зростало почуття мстивості, і д’Алансон вперше відчув докори сумління, чи, краще сказати, жаль, що він затіяв злочин, який не вдався.

Він витримував боротьбу скільки міг, але під цим останнім ударом схилив голову, і Карл побачив, що в очах у нього зайнялося те жеруще полум’я, яке у людей з чулою вдачею викликає на очі сльози.

Але д’Алансон був з тих, що плачуть тільки з люті.

Карл вп’явся в нього своїм ястребиним поглядом, всисаючи в себе, сказати б, кожне почуття, що проходило в серці молодого чоловіка. І всі ці почуття, завдяки глибокому знанню своєї сім’ї, були для нього такі ясні, ніби серце герцога було розгорнутою книгою.

З хвилину він держав його так, роздавленого, нерухомого і безмовного, потім сказав голосом, повним і ненависті й твердості:

— Брате, ми сказали вам наше вирішення, і воно незмінне: ви поїдете.

Д’Алансон зробив рух. Карл удав, що не помітив його, і говорив далі:

— Я хочу, щоб Наварра пишалась тим, що її король — брат короля Франції. Владу, почесті, все, що належить вам відповідно до вашого походження, ви матимете, як мав усе це брат ваш Генріх, і, як він, — додав Карл, усміхаючись, — ви будете благословляти мене в далині. Але то дарма, для благословень немає віддалення...

— Сір...

— Погодьтесь або, краще, скоріться. Коли ви станете королем, вам знайдуть дружину, гідну сина короля французького, і, хто зна, може, вона принесе вам інший трон.

— Але, — сказав герцог д’Алансон, — ваша величність забуваєте свого доброго друга Генріха.

— Генріха! Але ж я сказав вам, що він не хоче наварського трону! Адже я сказав вам, що він залишає його вам! Генріх веселий хлопчина, а не така бліда особа, як ви. Він воліє сміятись і веселитись на дозвіллі, а не сохнути під короною, як засуджені сохнути ми.

Д’Алансон зітхнув.

— Отже, — сказав він, — ваша величність наказуєте мені зайнятись...

— Ні, ні. Не турбуйтесь нічим, Франсуа, я сам про все подбаю, здайтесь на мене, як на доброго брата. А тепер, коли все погоджено, можете йти. Друзям вашим про нашу розмову можете говорити, можете й не говорити: я подбаю, щоб справа була широко відома. Ідіть, Франсуа.

Відповідати було нічого. Герцог уклонився і вийшов з люттю в серці.

Він горів бажанням побачитись з Генріхом, щоб поговорити з ним про те, що трапилось щойно; але натомість зустрівся з Катериною. Справді, Генріх уникав розмови, а королева-мати шукала її.

Побачивши Катерину, герцог затаїв свою скорботу і спробував усміхнутись. Не такий щасливий, як Генріх д’Анжу, він шукав у Катерині не матір, а просто союзницю. Він почав з удавання, бо, щоб бути добрими союзниками, завжди треба трохи дурити одному одного.

Він підійшов до Катерини з обличчям, на якому залишились тільки легкі ознаки занепокоєння.

— Ну, от, пані, — сказав він, — знаєте ви важливі новини?

— Знаю, йдеться про те, щоб зробити вас королем, пане.

— Це велика ласка з боку брата, пані.

— Правда?

— І мені хотілося б думати, що я мушу частину своєї вдячності перенести на вас, бо, кінець-кінцем, якщо це ви порадили йому піднести мені в дар трон, то, значить, я завдячую його вам, хоч, мушу признатися по правді, мені прикро так оббирати короля наварського.

— Здається, сину, ви дуже любите Генріха?

— А так, з деякого часу ми в близьких стосунках.

— Ви думаєте, що й він любить вас так, як ви його?

— Сподіваюсь, мамо.

— Знаєте, така приязнь, особливо між принцами, річ дуже повчальна. Дружні зв’язки при дворі вважаються за неміцні, дорогий мій Франсуа.

— Зважте, мамо, що ми не тільки приятелі, а майже брати?

Катерина усміхнулась чудною посмішкою.

— Добре, — сказала вона, — хіба між королями бувають брати?

— О! Ні він, ні я не були королями, мамо, коли зійшлися; ми й не гадали бути ними, тому то ми й любимо один одного.

— Так, але тепер справи дуже змінились.

— Як то — дуже змінились?

— Атож. Хто вам сказав, що ви обидва не будете королями?

З того, як нервово здригнувся герцог і як почервоніло його обличчя, Катерина побачила, що удар влучив прямо в ціль.

— Він? — сказав герцог. — Анріо король? Якого ж королівства?

— Одного з найкращих в християнському світі.

— Ах, мамо! — сказав д’Алансон, бліднучи. — Піп ви кажете?

— Те, що добра мати мусить сказати синові; те, про що ви не раз думали, Франсуа.

— Я? — сказав герцог. — Я ні про що не думав, пані, присягаюсь вам.

— Охоче вірю вам, бо ваш друг, ваш брат Генріх, як ви звете його, приховує під зовнішньою щирістю велику спритність та хитрість і ховає свої таємниці краще, ніж ви, Франсуа, ховаєте свої. От, наприклад, чи казав він вам коли-небудь, що де Муї має з ним ділові стосунки?

— Де Муї? — сказав герцог здивовано, ніби ім’я це було вимовлено перед ним уперше при таких обставинах.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Адмирал Колчак. «Преступление и наказание» Верховного правителя России
Адмирал Колчак. «Преступление и наказание» Верховного правителя России

Споры об адмирале Колчаке не утихают вот уже почти столетие – одни утверждают, что он был выдающимся флотоводцем, ученым-океанографом и полярным исследователем, другие столь же упорно называют его предателем, завербованным британской разведкой и проводившим «белый террор» против мирного гражданского населения.В этой книге известный историк Белого движения, доктор исторических наук, профессор МГПУ, развенчивает как устоявшиеся мифы, домыслы, так и откровенные фальсификации о Верховном правителе Российского государства, отвечая на самые сложные и спорные вопросы. Как произошел переворот 18 ноября 1918 года в Омске, после которого военный и морской министр Колчак стал не только Верховным главнокомандующим Русской армией, но и Верховным правителем? Обладало ли его правительство легальным статусом государственной власти? Какова была репрессивная политика колчаковских властей и как подавлялись восстания против Колчака? Как определялось «военное положение» в условиях Гражданской войны? Как следует классифицировать «преступления против мира и человечности» и «военные преступления» при оценке действий Белого движения? Наконец, имел ли право Иркутский ревком без суда расстрелять Колчака и есть ли основания для посмертной реабилитации Адмирала?

Василий Жанович Цветков

Биографии и Мемуары / Проза / Историческая проза