Лебедина зграя. Зелені Млини

Мальва сиділа в ногах пораненого у білому халатику, в лікарнянських тапцях, вона не відходила від нього всі ці дні, за винятком тих кількох годин, коли її викликали на слідство. Поет засміявся, впізнавши Данька й пригадавши, як, відділившись од нього, летів у прірву його білий кожушок.

— Ви знайшли тоді свого кожушка? — поцікавився Володя.

— Знайшов… На морельці. На самім вершку засів. Ледве струсив.

— Ви справді повірили, що я хочу вас зарубати?

— Краще б ти мене зарубав, ніж оці муки… Як же я міг опинитись у рові раніше за тебе, коли без пам'яті лежав у прірві?

— Його не було серед них… Ні, не було… Запишіть, товаришу Македонський… Се моє останнє слово…

Йому, напевно, важко було говорити, а Данько впав навколішки біля його ліжка й розплакався, як хлопчисько. Конвоїри ледве виштовхали його з палати. Помітив, що вже тут, у лікарні, у хлопця засіялися вусики, мабуть, від любові, й так само невтихомирно, як і раніше, стирчав чуб, годний видолати які завгодно страждання заради Мальви. І стало Данькові втямки, за віщо Мальва могла покохати цього зухвальця духу. За благородство та велич душі — не інакше…

До Вавилона поверталися без Кіндрата Бубели. Його воза з кіньми забрали Раденькі. Припоручив на них воза і вітряка. Раденькі були актори від природи, зронили сльозу на прощання. Насправді ж обидва думали про те, що тепер вітри вобіруч запрацюють на них, доки Бубелів велетень стоятиме поруч із погаслими крильми… На возі Соколюків спав цап, змучений не так слідством, як цією мандрівкою до Глинська. Філософ мав би журитися, що втратив місце сторожа на вітряках, він же ж, дивак, бідкався тим, як важко Теслі правити районом, над яким уміщається мало не весь Молочний Шлях на мільйони кілометрів…

Розділ дев'ятий

Світанки у Глинську настають раптово, наче їх приносять сюди рвучкі вітри разом із пахощами вижатого степу. Цієї миті не пропускав поет, забираючить не без помочі Мальви до старовинного крісла з головою дракона на спинці (крісло знайшли на лікарнянському горищі й поставили тут, побіля вікна, з дозволу лікаря). У Глинську сперечалися в голосі півники–дисканти, примушуючи помовчати своїх виспіваних батьків. Смішно було слухати, як ламкий підголосок, уперше відчувши в собі вокальний талант, несподівано для себе пускав «півня» на найвищій ноті і трагічно сходив зі сцени. Ті невдахи нагадували поетові про його патронатне дитинство, про перші вірші, що були дивом для нього самого, хоч їх ніхто не хотів визнавати у Глинську, аж доки до патронату не завітав колишній голова комуни Соснін, послухав їх і визнав у хлопцеві поета. То були вірші про патронат, про дівчину Федорцю, про перші почуття до неї. Соснін забрав поета в комуну, а Федорця залишилась у патронаті. Розчарувавшись у поетові, який не зміг написати про комуну чогось епохального, а все оспівував білих лебедів на комунівськім озері, Соснін послав його до Костроми, на курси сироварів, напевно, вважаючи цей промисел дуже близьким до поезії. Повернувшись із свого почесного заслання через рік, сировар не застав Федорцю у Глинську, та й сам патронат на той час уже розпався, не зміг тримати в покорі стількох переростків. Федорця подалася до якогось великого міста. Вона була біла та легка, як пух кульбаби, і таку вітри могли віднести куди завгодно.

Вночі, коли лікарня вгамовувалася і поринала в непевний сон, Мальва сама забиралася до старовинного крісла, вмощувалась там зручніше, підібгавши ноги, і вголос читала Майна Ріда, томик якого відшукали на горищі разом із кріслом. Кажуть, що в тому кріслі колись помер від ядухи граф Арнаутов, засновник цієї лікарні. Напевне, Майн Рід також належав йому. Читала, аж поки хворий не стомлювався й засинав од того читання. Лампа чаділа, і Мальва появлялася вранці в коридорі з кіптявинками в носі.

Цього світанку все повторилося. Мальва допомогла хворому добратися до крісла, цілий хорал півників здіймався над Глинськом, а поет запитав її:

— Мальво, чому мовчать півники?

Потому світ перекинувся йому в очах разом із Глинськом, пішов обертом, поет став хапатися руками за повітря, на Мальвин скрик убігла Варя Шатрова, старша операційна сестра, й показала Мальві на двері. Але Мальва зрозуміла той жест як наказ кликати лікаря.