Локвук & Ко. Примарний Хлопець

І По непроглядніша ніч, то гостріше агент сприймає все, що довкола нього. Тому для більшості з нас що темніше, то краще. І насамперед — для нашого вигляду. Темрява маскує всі наші зовнішні хиби, зате щелепи здаються міцнішими, стан — гнучкішим. Невмиті обличчя стають блідіші, нечесане волосся звабливо виблискує. Так само м’якшають і вади нашої вдачі: на перше місце виходить думка про власну безпеку, а отже, й про те, як краще впоратись із роботою. Саме це й відбувалося з усією нашою «строкатою бандою», яку Локвуд зібрав цього вечора для розслідування. Зараз, коли ми стояли під штучним деревом у вестибюлі магазину Ейкмерів, спільного між нами стало нарешті більше, ніж відмінного. Кіпс і Локвуд, Кейт Ґодвін і я — всі ми, нехай і тимчасово, перетворились на єдину команду. Ми були озброєні однаковими рапірами, однаково серйозні й зосереджені. Навіть Фло сповнилася ділового настрою. Обличчя її покривала тінь від солом’яного бриля, з-під розстебнутої куртки визирав пояс із засунутим за нього кривим кухонним ножем і ще якимось лиховісним знар   яддя   м за допомогою якого вона зазвичай діставала з річкового мулу свої артефакти.  

Джордж передав нам плитку шоколаду, й ми заходились підсумовувати все, про що встигли довідатись.  

—Тутешніх продавців, здається, найбільше турбує повітря, — розпочав Локвуд. — Вони відчувають у ньому неприємне, але не можуть достеменно сказати, що саме, — він стояв, недбало спираючись об прилавок; його лице освітлював вогник газового ліхтаря. — А ще оця історія про дівчину, яка бачила постать. що лізла рачки. Химерна, нівроку, історійка.  

— Цікаво, що то міг бути за привид? — запитала Голлі.  

Цього ніхто не знав.  

— Дві продавчині сказали мені, що чули голос, який кличе їх на ім'я. — мовив Бобі Вернон. — Це завжди траплялось у сутінках, перед закриттям магазину. Голос ніби знав, що вони збираються йти, й кликав їх назад.  

— І вони повертались? — запитала я.  

— Ні. Карлайл. не повертались. — відповіла Кейт Ґодвін. — Вони не такі дурні. Хто при здоровому глузді послухається привида?  

— Хтозна...  

Дехто,

   може, й послухався б, — обізвалася своїм найсолодшим голоском Голлі Манро. Саме таким, коли зазвичай збиралась покепкувати з мене.  

Костомаха-Фло нетерпляче затупцяла на місці:  

—Локі! Я. звичайно, нічого в цьому не петраю... Та ми щось забалакались. Ти певен, що центр навали саме в цій крамничці?  

— Поки що ми тут не виявили нічого суттєвого, — погодився Локвуд. — Саме про це я й говорив адміністраторові цієї, як ти кажеш, «крамнички», коли ми нещодавно прощалися з ним. Адміністратор відповів, що цього й сподівався. Переконував, що ми тут тільки змарнуємо час. Він цілком певен, що тут нічого немає.  

— Він помиляється, — поволі промовила я. — Дещо тут є. Я відчуваю це.  

Мені й досі чулось тихеньке дзижчання — знайоме й водночас незбагненне. Череп воно, здається, теж спантеличило, бо із склянки не лунало жодного слова.  

— Щось я нічого не чую, — відповіла Кейт Ґодвін. Її Талантом теж був Слух, як і в мене, тож мої слова викликали в неї підозру. — І що ж це може, по-твоєму, бути?  

— Достеменно не знаю, — відказала я. — Ніби якесь тихе дзижчання. Схоже на випромінювання. Потужне й водночас приглушене, наче пробивається крізь пере   шк   о   ди   .  

— Піди промий вуха, — зіпнула Кейт Ґодвін.  

Локвуд хитнув головою:  

— Ні. Якщо Люсі каже, що чує шум. ми повинні сприйняти це якнайсерйозніше. Скажи нам. де цей звук чути найдужче? У підвалі?  

— Ні. Всюди однаково.  

— Навіть якщо це так. — зауважив Джордж. — я все одно звернув би особливу увагу на підвал. Він майже напевно розміщений там, де колись була в’язниця. Тож будь-який феномен може походити саме звідти... До речі, Локвуде, що іще Ейкмер сказав тобі на прощання? Може, щось підказав чи побажав?  

— Нічого. Тільки ще раз попросив нас працювати акуратно і найголовніше — не чіпати цього дерева.  

— Він ніби за дикунів нас має, — буркнув Кіпс. — Може, думає, що ми збираємось влаштувати вечірку з перевдяганням у в   ідділ   і чоловічого одягу? Ми ж на роботу сюди прийшли!  

Локвуд усміхнувся:  

— Та й справді, пора вже братися до роботи. Зараз я розіб’ю вас усіх на пари. На першу зміну.  

Так він і зробив. Собі взяв до пари Кіпса. Другу пару цілком природно утворили Кейт Ґодвін і Бобі Вернон. Джордж — і він, правду кажучи, сприйняв це з надзвичайним спокоєм, — потрапив до пари з Костомахою-Фло.  

А тепер угадайте, хто залишився до пари мені?  

Я почувалася дитиною на майданчику, яку завжди вибирають до гри останньою. І з навмисним спокоєм заходилась перевіряти своє знаряддя.  

Голлі, одначе, це теж не вельми потішило.  

— ІЦо ж, Люсі... — сказала вона. — Виходить, нам з тобою дістався третій поверх?  

— Умгу... — відповіла я, звіряючи свій годинник із Локву- довим.