Локвук & Ко. Примарний Хлопець

Панна Перкінс відповіла, не підводячи голови від лотка з гаманцями:  

— Худа тварюка, що лізла рачки. Коридором, назустріч їй.  

— І більше нічого?  

Перебираючи далі гаманці своїми кощавими пальцями, панна Перкінс мовила:  

—Любонько, я не певна, що Карен дуже пильно розглядала ту тварюку   7   .  

   

Ми ще години зо дві блукали магазином. Я робила все, що треба: не лише розмовляла з працівниками, а й прислухову- валась до самого будинку, намагаючись відчути його риси, його характер. І зрозуміла, що це буде надзвичайно важко.  

Схема будівлі виявилась дуже проста: типовий старомодний універсальний магазин з численними відділами на кожному поверсі. На підвальному поверсі — відділ товарів за зниженими цінами, на першому — ві   дділ    косметики та оберегів від Гостей. Цей відділ оберегів з його вбогим вибором дешевих залізних цяцьок займав приміщення колишньої «Арабської зали» й видавався ще жалюгіднішим на тлі позолочених колон і крилатих грифонів. На другому поверсі були відділи жіночого одягу, товарів для дітей та господарчих товарів; на третьому — чоловічого одягу, товарів для дому та галантереї. Четвертий поверх майже цілком займав меблевий відділ, а п’ятий — відділ канцелярських товарів і кілька конференц-залів. Як на мене, більшість товарів у магазині були аж ніяк не найвищого ґатунку, хоч Голлі Манро переконувала, що деякі сукні досить- таки гарненькі. Ліфтів було чотири — два центральні, для покупців (на першому поверсі вхід до ліфтів був позаду ескалаторів), і два службові, по одному в північному й південному кінцях будівлі. Було тут і троє сходів: люди здебільшого користувались центральними мармуровими сходами між ескалаторами. Інші сходи — бічні, вузькі, — проходили по всій висоті магазину й містились, як і службові ліфти, в північному й південному кінцях.  

У задній частині магазину на кожному поверсі були великі приміщення для складів. Тут, як і належить, громадились картонні ящики, з яких за потреби діставали товари, щоб перенести їх у торговельні зали. Джордж якнайуважніше перевірив ці склади, особливо в підвалі, проте не знайшов там жодних прикмет потойбічних сил. Я так само не відчувала там нічого виразного. І це було доволі дивно, якщо ми не помилились у розрахунках і магазин Ейкмерів справді був центром навали привидів у Челсі.  

Щоправда, я не сказала б, що не відчувала геть нічого. Ні, дещо я все-таки відчувала. Проходячи відділом оберегів або повз вазочки з лавандовими букетами, я вловлювала легенький, ледь помітний неспокій. Цей стан — лоскіт   шк   іри, холодок у шлунку — був мені добре знайомий, проте до нього не додавалось ні холоду, ні болю, ні повзучого страху... Ні, відчуття було інше, й воно посилювалось із наближенням сутінків. Полудень давно минув, мовчазні продавці довкола замикали свої касові шухляди й прибирали прилавки. Я в   ідійшл   а в закуток, відкрила свій рюкзак і крутнула важіль на кришці склянки.  

— Агов!—   обізвався череп. —

  Відійди-но вбік! Дай мені змогу скористатись моїм незрівнянним талантом, щоб зарадити твоїм невеличким труднощам... О, так! Я теж відчуваю цю тривогу... Авжеж, дуже химерно. І цікаво...  

— Як по-твоєму, що це може бути?  

— Звідки мені знати? Хіба я чарівник? Не поспішай, мені треба подумати...  

За вікнами майже смеркло. Дзвоник сповістив про закінчення робочого дня. й працівники подались униз, до вестибюля. Загортаючись у пальта й шалики, вони мовчки виходили через скляні двері й зникали в пітьмі. Ми спостерігали за ними, причаївшись у вестибюлі: Локвуд і Джордж — під штучним деревом. Голлі й Фло — біля входу до відділу косметики. Кіпс зі своєю командою — на балконі навпроти мене.  

Пан Ейкмер виходив останнім. Кинувши Локвудові кілька слів, він натиснув кілька кнопок на стіні. Ескалатори завмерли. динаміки з передсмертним хрипінням замовкли. Запала тиша. Потім у відділах почало гаснути світло, й невдовзі залишились тільки тьмяно-жовті плями нічних світильників у вестибюлі. Ейкмер пройшов через скляні двері. Ми почули, як клацнув ключ у замку, і як хутко залунали після цього його кроки вздовж Кінґс-Роуд.  

— Тепер ми самі, — сказав Локвуд. — Гаразд. Можна починати розслідування!  

Ми мовчки зібрались під деревом. Ніхто не став сперечатись із Локвудом, хоч ми всі розуміли, що це неправда. Ми знали, чого нам чекати.  

Так. усі живі люди покинули магазин. Проте це не означало, що ми тут   самі

   Аж ніяк.  

Уночі ми ніколи не залишаємось на самоті.