Читаем На футбольних меридіанах полностью

Нарешті, в кінці сезону я вирушив за океан, до Південної Америки. Про цю подорож мені здається доцільним розповісти докладніше, бо я бачив країни, де футбол вважається спортом номер один і звідки вийшло чимало міжнародних зірок, таких як ді Стефано, Діді, Вава, Пеле, Беліньо, Жільмар, Орландо та інші.

7

Виїхав я до Південної Америки в складі московського «Динамо». Товариші-одноклубники попросили мене замінити їх хворого півзахисника, і, оскільки професіонали ніколи не цікавляться, хто і за кого грав у себе вдома, я дав свою згоду зіграти кілька матчів за столичний клуб нашого товариства. Адже для мене, як і для інших моїх товаришів, подорож до Південної Америки становила великий спортивний інтерес: радянські футболісти ще ніколи там не виступали і, отже, ми мали, так би мовити, «відкрити» футбольну Америку. Ми чули, що саме там виховуються такі майстри (до перелічених вище можна додати Сіворі, Балтазара, Зізіньо, Монтуорі), за яких європейські професіональні клуби ладні платити буквально сотні тисяч доларів. Що ж це за футбольний край? Наше знайомство з південноамериканським футболом почалось у Бразілії, коли першого грудня нас запросили на черговий матч першості країни між клубами «Васко да Гама» і «Флуміненсе». Він проводився на найбільшому стадіоні країни «Маракана».

Перша несподіванка чекала нас уже на підступах до цього стадіону. Тут перед входом у багатьох місцях встановлені спеціальні вертушки, які пропускають глядачів на трибуни по одному. Тут же стоять досить оригінальні автоматичні лічильники, які точно фіксують, скільки чоловік пройшло через вертушку. Контролер відриває від вашого квитка корінець і кидає його в запечатану урну. Кількість корінців повинна збігатись з показниками лічильника.

Ця «подвійна бухгалтерія» старанно оберігає інтереси власників стадіону. Якщо кількість корінців не відповідає показникам лічильника, контролери мусять з своєї кишені сплатити вартість квитків. Зрозуміло, що нічого подібного ми в себе не бачили і тому на деякий час зупинились біля контролерів, щоб подивитись, як вони працюють.

Про кількість місць на велетенському стадіоні «Маракана» говорять різне. Нам сказали, що він вміщує 215 тисяч чоловік, пізніше в пресі ми зустріли іншу цифру – 225 тисяч. Досі ми такої великої спортивної споруди ще не бачили. Проте вона позбавлена будь-яких архітектурних прикрас і тому милуватись не було чим. Місць для сидіння небагато. Більшість глядачів протягом усього матчу стоїть. Це важко, бо чимало глядачів збираються на стадіоні задовго до початку гри.

Поле стадіону «Маракана» оточене глибоким бетонованим ровом і колючим дротом. І рів, і дріт мають захищати футболістів і суддів від надміру темпераментних глядачів. До речі, саме через цей рів на стадіоні немає бігової доріжки. Тому він дуже відрізняється від наших стадіонів і підкреслює, що тут повновладно царствує футбол.

Футболісти виходять на поле з двох підземних тунелів, розташованих у протилежних кінцях поля. Суддя з’являється з третього тунелю. Така «географія» підземних ходів має одну мету: хоч в якійсь мірі запобігти бійкам футболістів, які інколи виникають після гри.

Гравці «Васко да Гама» та «Флуміненсе» вийшли на поле, і одразу понад п’ятдесят фотокореспондентів кинулись туди ж. Ми побачили, що передматчева розминка футболістів не має нічого спільного з нашою. Власне кажучи, вони майже не торкались до м’яча. Хвилин п’ятнадцять-двадцять гравці обох команд фотографувались у різних позах, і на цьому підготовка до матчу закінчилась. Дивно, але факт.

Першими після свистка судді кинулись в атаку наші майбутні суперники, футболісти «Васко да Гама». Але незабаром рахунок відкрили нападаючі «Флуміненсе». В цей час на одній половині стадіону почалось щось неймовірне. Я кажу «на одній половині» тому, що болільники різних команд в Бразілії не сидять поруч, а займають протилежні місця на стадіоні. Коли б не це, кожний гол, мабуть, супроводжувався б справжнім побоїщем.

Коли «Флуміненсе» відкрила рахунок, її болільники почали кричати, стрибати, розмахувати в повітрі прапорами свого улюбленого клубу, стріляти з пугачів. Величезний стадіон трохи нагадує колодязь. Зверху його накриває козирок, як на стадіоні в Лужниках. Акустика тут чудова. І коли почалась стрілянина з багатьох тисяч пугачів, ми мало не оглухли. Це була справжня канонада. Здавалось, що десь поруч розпочався бій. Ми тільки перезирнулись між собою: так, кепські наші справи, в таких умовах просто неможливо буде грати.

Команди пішли на відпочинок, і одразу з тунелів вийшли двадцять чоловік. Вонг несли в руках різні реклами і щосили вигукували назви товарів тієї чи іншої фірми. У цей же час, заглушуючи всіх, радіодиктор волав на весь стадіон:

– Пийте кока-кола. Пийте тільки кока-кола!

Він навіть обіцяв, що ті, хто систематично питиме цей «божественний» напій, зможуть стати атлетами, такими ж чудовими, якими є славні бразільські футболісти.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Академик Императорской Академии Художеств Николай Васильевич Глоба и Строгановское училище
Академик Императорской Академии Художеств Николай Васильевич Глоба и Строгановское училище

Настоящее издание посвящено малоизученной теме – истории Строгановского Императорского художественно-промышленного училища в период с 1896 по 1917 г. и его последнему директору – академику Н.В. Глобе, эмигрировавшему из советской России в 1925 г. В сборник вошли статьи отечественных и зарубежных исследователей, рассматривающие личность Н. Глобы в широком контексте художественной жизни предреволюционной и послереволюционной России, а также русской эмиграции. Большинство материалов, архивных документов и фактов представлено и проанализировано впервые.Для искусствоведов, художников, преподавателей и историков отечественной культуры, для широкого круга читателей.

Георгий Фёдорович Коваленко , Коллектив авторов , Мария Терентьевна Майстровская , Протоиерей Николай Чернокрак , Сергей Николаевич Федунов , Татьяна Леонидовна Астраханцева , Юрий Ростиславович Савельев

Биографии и Мемуары / Прочее / Изобразительное искусство, фотография / Документальное
Образы Италии
Образы Италии

Павел Павлович Муратов (1881 – 1950) – писатель, историк, хранитель отдела изящных искусств и классических древностей Румянцевского музея, тонкий знаток европейской культуры. Над книгой «Образы Италии» писатель работал много лет, вплоть до 1924 года, когда в Берлине была опубликована окончательная редакция. С тех пор все новые поколения читателей открывают для себя муратовскую Италию: "не театр трагический или сентиментальный, не книга воспоминаний, не источник экзотических ощущений, но родной дом нашей души". Изобразительный ряд в настоящем издании составляют произведения петербургского художника Нади Кузнецовой, работающей на стыке двух техник – фотографии и графики. В нее работах замечательно переданы тот особый свет, «итальянская пыль», которой по сей день напоен воздух страны, которая была для Павла Муратова духовной родиной.

Павел Павлович Муратов

Биографии и Мемуары / Искусство и Дизайн / История / Историческая проза / Прочее