Читаем На футбольних меридіанах полностью

Після відпочинку правий край «Васко да Гама» віртуозно обвів двох суперників, прорвався до кута штрафного майданчика і красивим ударом зрівняв рахунок. Все це було зроблено справді майстерно.

Цього разу тріумфувала друга половина стадіону. Знову здійнялась страшенна стрілянина. А радіодиктор, закоханий в американський напій, не розгубився і заволав:

– Пийте кока-кола, тільки кока-кола, і ви будете забивати такі ж красиві голи!

Ось, як бачите, від чого залежить футбольна майстерність!

Матч виграли футболісти «Васко да Гама» з рахунком 2:1.

Відверто кажучи, ми боліли за цих хлопців, бо вважали Тх своїми давніми знайомими. Крім них, ми більше нікого не знали на цьому велетенському стадіоні. Ну, і як же не поболіти за своїх знайомих!

Після цієї зустрічі ми вже могли зробити певні висновки щодо гри бразільських футболістів у, так би мовити, домашніх умовах.

Насамперед про захист. Він носив явно зонний характер. Звичайно, ми оцінили це як прояв консерватизму, бо ще не знали: саме така манера невдовзі дозволить збірній Бразілії виступати на першості світу одразу чотирма захисниками, і це виявиться залізною стіною перед їх воротами для форвардів навіть найсильніших команд інших держав. Тоді така гра захисту «Васко да Гама» нам не сподобалась: ми вже віддавали перевагу персональному захистові і навіть щільній опіці на підступах до штрафного майданчика. Однак всі ми визнали, що тамтешні захисники навіть в умовах зонної гри діють досить ефективно. Пояснювалось це кількома причинами: чудовою орієнтацією в складних ситуаціях, спокійною і точною грою, вмілою підстраховкою один одного. Крім того, вони надзвичайно добре грають головою, перехоплюють майже всі верхні передачі, і вирішальною їх зброєю є точний вибір місця.

Ми звернули увагу, що навіть у дуже скрутні хвилини захисники «Васко да Гама» і «Флуміненсе» не рятувались вибиванням м’яча в аут. Вони прагнули правильно зупинити м’яч, оволодіти ним і точно передати його партнерові. До того ж пас, як правило, адресувався саме нападаючому, щоб той міг негайно перейти в наступ. А якщо додати, що в єдиноборстві з суперником захисник на деякий час «прив’язує» його до себе, то стане ясно, що він допомагає своєму товаришу з нападу: той позбавляється зайвого опікуна, одержує точний пас і, не гаючи часу, зав’язує комбінацію. Гра захисту, особливо команди «Васко да Гама», нам сподобалась.

А от про півзахисників я такого сказати не можу. І ось чому: вони переважно захищались, їхнім діям явно бракувало наступального духу. Ми в той день майже не бачили, щоб гравці другого ешелону перетинали центральну лінію поля. Як відомо, в командах СРСР півзахист грає інакше, і ми ніяк не могли зрозуміти, чим пояснюється така «скромність» моїх колег з бразільськик команд. Можливо, суперники, що були на полі, добре знали один одного і вирішили не рискувати, закрити свої підступи на надійний замок. І ми зрозуміли після цього тих бразільських спортивних журналістів, які з жалем констатували, що останнім часом гра їхніх команд (в тому числі і національної збірної) має переважно захисний характер. Цікаво, що півзахисники «Васко да Гама» у Києві діяли енергійніше і, почуваючи загрозу поразки, не раз ішли в атаку. А тут все було навпаки.

У Києві бразільські нападаючі в основному пробивалися до воріт по центру. Вдома вони не зрадили свою манеру і тому те, що пізніше робитиме на чемпіонаті світу правий крайній Гаррінча, буде для нас великою несподіванкою. З трибун стадіону «Маракана» ми не побачили активних дій сьомого і одинадцятого номерів. Вони були відтягнуті далеко назад і саме звідти або включались у атаки, або прагнули зав’язати їх у тилових глибинах. Це теж було несхоже на нашу манеру гри, бо в радянських командах крайнім нападаючим відводилась дуже велика роль. Потім, після виступу динамівців у Бразілії, тамтешні футболісти казали, що їм дуже сподобалась гра наших крайніх, бо своїми стрімкими проривами вони помітно розв’язували руки гравцям центральної трійки. І хто знає, можливо, зустрічі з радянськими командами підказали бразільцям саме те, що згодом зробило їх напад ще агресивнішим.

Ми не бачили жодного удару з дальньої дистанції. Як і на стадіоні імені М. С. Хрущова, бразільці прагнули будь-що пройти мало не до самих воріт і пробити з такого положення, коли промахнутися неможливо. Очевидні, це пояснюється їх бажанням продемонструвати високу індивідуальну техніку, за допомогою якої вони можуть обійти кількох суперників і вийти на бажану точку. Адже глядачам треба показати таку віртуозну гру, щоб вони не пошкодували грошей і знову прийшли на матч.

Хіба ж можна забувати професіоналам про комерцію?

Перейти на страницу:

Похожие книги

Академик Императорской Академии Художеств Николай Васильевич Глоба и Строгановское училище
Академик Императорской Академии Художеств Николай Васильевич Глоба и Строгановское училище

Настоящее издание посвящено малоизученной теме – истории Строгановского Императорского художественно-промышленного училища в период с 1896 по 1917 г. и его последнему директору – академику Н.В. Глобе, эмигрировавшему из советской России в 1925 г. В сборник вошли статьи отечественных и зарубежных исследователей, рассматривающие личность Н. Глобы в широком контексте художественной жизни предреволюционной и послереволюционной России, а также русской эмиграции. Большинство материалов, архивных документов и фактов представлено и проанализировано впервые.Для искусствоведов, художников, преподавателей и историков отечественной культуры, для широкого круга читателей.

Георгий Фёдорович Коваленко , Коллектив авторов , Мария Терентьевна Майстровская , Протоиерей Николай Чернокрак , Сергей Николаевич Федунов , Татьяна Леонидовна Астраханцева , Юрий Ростиславович Савельев

Биографии и Мемуары / Прочее / Изобразительное искусство, фотография / Документальное
Образы Италии
Образы Италии

Павел Павлович Муратов (1881 – 1950) – писатель, историк, хранитель отдела изящных искусств и классических древностей Румянцевского музея, тонкий знаток европейской культуры. Над книгой «Образы Италии» писатель работал много лет, вплоть до 1924 года, когда в Берлине была опубликована окончательная редакция. С тех пор все новые поколения читателей открывают для себя муратовскую Италию: "не театр трагический или сентиментальный, не книга воспоминаний, не источник экзотических ощущений, но родной дом нашей души". Изобразительный ряд в настоящем издании составляют произведения петербургского художника Нади Кузнецовой, работающей на стыке двух техник – фотографии и графики. В нее работах замечательно переданы тот особый свет, «итальянская пыль», которой по сей день напоен воздух страны, которая была для Павла Муратова духовной родиной.

Павел Павлович Муратов

Биографии и Мемуары / Искусство и Дизайн / История / Историческая проза / Прочее