На футбольних меридіанах

Після відпочинку правий край «Васко да Гама» віртуозно обвів двох суперників, прорвався до кута штрафного майданчика і красивим ударом зрівняв рахунок. Все це було зроблено справді майстерно.

Цього разу тріумфувала друга половина стадіону. Знову здійнялась страшенна стрілянина. А радіодиктор, закоханий в американський напій, не розгубився і заволав:

– Пийте кока-кола, тільки кока-кола, і ви будете забивати такі ж красиві голи!

Ось, як бачите, від чого залежить футбольна майстерність!

Матч виграли футболісти «Васко да Гама» з рахунком 2:1.

Відверто кажучи, ми боліли за цих хлопців, бо вважали Тх своїми давніми знайомими. Крім них, ми більше нікого не знали на цьому велетенському стадіоні. Ну, і як же не поболіти за своїх знайомих!

Після цієї зустрічі ми вже могли зробити певні висновки щодо гри бразільських футболістів у, так би мовити, домашніх умовах.

Насамперед про захист. Він носив явно зонний характер. Звичайно, ми оцінили це як прояв консерватизму, бо ще не знали: саме така манера невдовзі дозволить збірній Бразілії виступати на першості світу одразу чотирма захисниками, і це виявиться залізною стіною перед їх воротами для форвардів навіть найсильніших команд інших держав. Тоді така гра захисту «Васко да Гама» нам не сподобалась: ми вже віддавали перевагу персональному захистові і навіть щільній опіці на підступах до штрафного майданчика. Однак всі ми визнали, що тамтешні захисники навіть в умовах зонної гри діють досить ефективно. Пояснювалось це кількома причинами: чудовою орієнтацією в складних ситуаціях, спокійною і точною грою, вмілою підстраховкою один одного. Крім того, вони надзвичайно добре грають головою, перехоплюють майже всі верхні передачі, і вирішальною їх зброєю є точний вибір місця.

Ми звернули увагу, що навіть у дуже скрутні хвилини захисники «Васко да Гама» і «Флуміненсе» не рятувались вибиванням м’яча в аут. Вони прагнули правильно зупинити м’яч, оволодіти ним і точно передати його партнерові. До того ж пас, як правило, адресувався саме нападаючому, щоб той міг негайно перейти в наступ. А якщо додати, що в єдиноборстві з суперником захисник на деякий час «прив’язує» його до себе, то стане ясно, що він допомагає своєму товаришу з нападу: той позбавляється зайвого опікуна, одержує точний пас і, не гаючи часу, зав’язує комбінацію. Гра захисту, особливо команди «Васко да Гама», нам сподобалась.

А от про півзахисників я такого сказати не можу. І ось чому: вони переважно захищались, їхнім діям явно бракувало наступального духу. Ми в той день майже не бачили, щоб гравці другого ешелону перетинали центральну лінію поля. Як відомо, в командах СРСР півзахист грає інакше, і ми ніяк не могли зрозуміти, чим пояснюється така «скромність» моїх колег з бразільськик команд. Можливо, суперники, що були на полі, добре знали один одного і вирішили не рискувати, закрити свої підступи на надійний замок. І ми зрозуміли після цього тих бразільських спортивних журналістів, які з жалем констатували, що останнім часом гра їхніх команд (в тому числі і національної збірної) має переважно захисний характер. Цікаво, що півзахисники «Васко да Гама» у Києві діяли енергійніше і, почуваючи загрозу поразки, не раз ішли в атаку. А тут все було навпаки.

У Києві бразільські нападаючі в основному пробивалися до воріт по центру. Вдома вони не зрадили свою манеру і тому те, що пізніше робитиме на чемпіонаті світу правий крайній Гаррінча, буде для нас великою несподіванкою. З трибун стадіону «Маракана» ми не побачили активних дій сьомого і одинадцятого номерів. Вони були відтягнуті далеко назад і саме звідти або включались у атаки, або прагнули зав’язати їх у тилових глибинах. Це теж було несхоже на нашу манеру гри, бо в радянських командах крайнім нападаючим відводилась дуже велика роль. Потім, після виступу динамівців у Бразілії, тамтешні футболісти казали, що їм дуже сподобалась гра наших крайніх, бо своїми стрімкими проривами вони помітно розв’язували руки гравцям центральної трійки. І хто знає, можливо, зустрічі з радянськими командами підказали бразільцям саме те, що згодом зробило їх напад ще агресивнішим.

Ми не бачили жодного удару з дальньої дистанції. Як і на стадіоні імені М. С. Хрущова, бразільці прагнули будь-що пройти мало не до самих воріт і пробити з такого положення, коли промахнутися неможливо. Очевидні, це пояснюється їх бажанням продемонструвати високу індивідуальну техніку, за допомогою якої вони можуть обійти кількох суперників і вийти на бажану точку. Адже глядачам треба показати таку віртуозну гру, щоб вони не пошкодували грошей і знову прийшли на матч.

Хіба ж можна забувати професіоналам про комерцію?