Читаем На футбольних меридіанах полностью

Та, одверто кажучи, тоді англійці грали краще за нас. Особливо багато неприємностей завдав нам їх центральний нападаючий Кеван. Він високий на зріст, грає коректно, але різко, і хоч не відзначається досконалою технікою, надзвичайно рухливий і добре грає головою. Він без особливих зусиль оволодівав майже всіма високими м’ячами і саме головою забив гол Яшину. Пізніше наш воротар розповідав, що бачив як упевнено переграє Кеван Крижевського і, розуміючи, що треба боятися його удару головою, спеціально виходив з воріт на навісні передачі вперед, але все-таки не зумів перешкодити Кевану забити м’яч головою.

Англійці завдали травми Нетто. Не думаю, що це було зроблено навмисно. Але нам від того не стало легше. Ігор надовго вибув з строю. Ми навіть не знали, чи зможе він грати в Швеції. Це дуже зіпсувало всім нам настрій. Насторожувало також і те, що Костянтин Крижевський, наш центральний захисник, так і не зумів повністю нейтралізувати Кевана. Щоправда, ми знали: сумлінний Костянтин серйозно проаналізує свій поєдинок з «дев’яткою» англійців. Але поки що на душі було неспокійно.

Не був я задоволений і самим собою. В Москві я грав проти лівого півсереднього збірної команди Англії Хеймса, який діяв на дуже широкому фронті, часто навіть захищаючись разом з гравцями лінії оборони. Тому мені доводилось робити чимало виснажливих рейдів, щоб не випускати з поля зору небезпечного інсайда. Через два роки такого самого суперника я зустріну (під час другої подорожі в Новий Світ) в особі бразільця Діда з команди «Фламенго» і знову вловлю себе на тому, що гравці такого широкого маневру ставлять переді мною надто складні завдання і що для них спеціально треба підготувати щось нове в своїй грі. Так от, у Москві мені зрештою набридло переслідувати Хеймса навіть тоді, коли він сам безпосередньо нічим не загрожуваз радянській команді. І я вирішив дати йому пограти.

Вирішив – і одразу відчув, що зробив велику помилку. Хеймс, наче барометр, зреагував на «зміну погоди» на футбольному полі, збагнув, що дістав «свободу» і негайно посилив свій тиск на наші позиції. Мені довелось знову взяти його під свою опіку. Висновок напрошувався сам собою: якщо мені і в Швеції доведеться грати проти Хеймса, треба буде за ним пильно стежити. Як це робиться, я вже знав. Сім років, проведених мною в класі «А», і чотири роки в збірній країни збагатили мене, як і інших товаришів, ігровим досвідом.

Останні тижні перед виїздом у Швецію наша збірна проводила в напружених тренуваннях. Ми працювали двічі на день, наполягали на техніку, бо в деяких наших товаришів вона ще залишала бажати кращого. Наші тренери вивчали «почерки» окремих зарубіжних гравців і разом з нами визначали план дій проти них. Одне слово, готувались не шкодуючи ні сил, ні часу.

Тим часом міжнародна преса приділяла дедалі більше уваги наступним футбольним баталіям. Відомі оглядачі, спортсмени, тренери робили прогнози, оцінюючи шанси різних команд. В передстартовій «лихоманці» в ті дні перебували всі без винятку болільники. Звичайно, ми були в курсі всього, що писалося в іноземних газетах. Найчастіше можливими переможцями чемпіонату називали команди Південної Америки, Радянського Союзу і збірну Англії. Запам’ятались мені слова тренера збірної Румунії Попеску, який заявив, що до четвірки найсильніших потраплять команди Аргентіни, – Бразілії, СРСР і, можливо, Англії. Такої самої думки дотримувались і численні інші любителі прогнозів. При цьому вони глибоко аналізували відбірковї – ігри, підкреслювали їх виключно бойовий-характер. І справді, в цих іграх середнє число м’ячів, що припадали на один матч, становило чималу цифру – 3,9.

Широковідомий угорський журналіст Шандор Барч писав, що в Швеції виступатимуть команди тільки найвищого класу або такі команди, що небагато чим поступаються найсильнішим. Серед цих, безумовно, сильних, Барч називав нашу збірну і команди Південної Америки.

Європейська преса прийшла до висновку, що наша команда наближається до фіналу першості світу з найкращим балансом попередніх міжнародних матчів. З восьми зустрічей в 1957 році збірна Радянського Союзу шість виграла, одну звела внічию і тільки одну програла. Взагалі на нашу адресу писалося немало хороших слів, і можливо, така висока оцінка в певній мірі притупила нашу пильність.

Дуже високо оцінювала зарубіжна преса і шанси команди Англії, хоч вона напередодні заключного етапу чемпіонату і зазнала серйозних змін в своєму складі. Особливо популярною стала ця збірна після того, як завдала переконливої поразки бойовій команді Франції (4:0). Писалося, що англійці тепер грають в стилі росіян, що до своєї звичайної манери вони додали швидкість, витривалість, силу. Англійський оглядач Мейзл запевнив весь спортивний світ, що його земляки вже вміють грати в будь-якому темпі і змінювати на ходу ритм матчу, як це в свій час з великою майстерністю робили угорці.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Академик Императорской Академии Художеств Николай Васильевич Глоба и Строгановское училище
Академик Императорской Академии Художеств Николай Васильевич Глоба и Строгановское училище

Настоящее издание посвящено малоизученной теме – истории Строгановского Императорского художественно-промышленного училища в период с 1896 по 1917 г. и его последнему директору – академику Н.В. Глобе, эмигрировавшему из советской России в 1925 г. В сборник вошли статьи отечественных и зарубежных исследователей, рассматривающие личность Н. Глобы в широком контексте художественной жизни предреволюционной и послереволюционной России, а также русской эмиграции. Большинство материалов, архивных документов и фактов представлено и проанализировано впервые.Для искусствоведов, художников, преподавателей и историков отечественной культуры, для широкого круга читателей.

Георгий Фёдорович Коваленко , Коллектив авторов , Мария Терентьевна Майстровская , Протоиерей Николай Чернокрак , Сергей Николаевич Федунов , Татьяна Леонидовна Астраханцева , Юрий Ростиславович Савельев

Биографии и Мемуары / Прочее / Изобразительное искусство, фотография / Документальное
Образы Италии
Образы Италии

Павел Павлович Муратов (1881 – 1950) – писатель, историк, хранитель отдела изящных искусств и классических древностей Румянцевского музея, тонкий знаток европейской культуры. Над книгой «Образы Италии» писатель работал много лет, вплоть до 1924 года, когда в Берлине была опубликована окончательная редакция. С тех пор все новые поколения читателей открывают для себя муратовскую Италию: "не театр трагический или сентиментальный, не книга воспоминаний, не источник экзотических ощущений, но родной дом нашей души". Изобразительный ряд в настоящем издании составляют произведения петербургского художника Нади Кузнецовой, работающей на стыке двух техник – фотографии и графики. В нее работах замечательно переданы тот особый свет, «итальянская пыль», которой по сей день напоен воздух страны, которая была для Павла Муратова духовной родиной.

Павел Павлович Муратов

Биографии и Мемуары / Искусство и Дизайн / История / Историческая проза / Прочее