Але нас більше хвилювали південноамериканці. Ми теж вважали, що в них дуже великі шанси на перемогу, от тільки не знали, кому саме віддати перевагу. Адже дві найсильніші команди Південної Америки – Аргентіни і Бразілії – в іграх між собою добилися нічийного балансу (3:0, 2:1, 1:3, 0:2 – тобто 6:6). А це означало, що обидві вони будуть твердим горішком для кожної європейської команди.
Щоправда, перед самими змаганнями ми, завдяки болгарській спортивній пресі, дізналися, що ці команди по-різному готуються до вирішальних поєдинків. Бразільці значно посилили свої захисні лінії і в основному укомплектували збірну досвідченими гравцями. Аргентінці ж зробили ставку на молодих футболістів, які володіють високою швидкістю і віртуозною технікою. Газети запевняли, що аргентінці не збираються імпровізувати на полі, що вони мають кілька відмінно розроблених схем і всією командою реалізуватимуть їх як у нападі, так і в захисті.
Спортивні журналісти нагадували нам і про футбольну стратегію, доводячи, що техніка і тактика ще не все. Згадували повчальні уроки минулого п’ятого чемпіонату, коли несподівано для всіх володарями золотої корони найсильніших стали футболісти ФРН. Це, справді, повчальна історія. Коротко суть її така.
Тренер західнонімецької команди Зепп Гербергер зумів перехитрити угорців, які впевнено ішли до перемоги, і вміло скористався з їх труднощів. Як це вийшло?
У 1/8 фіналу жеребкування звело збірні Угорщини і ФРН (крім Туреччини і Південної Кореї). Тоді угорці легко перемогли німців з рахунком 8:3. Це було в 1954 році, і я добре пам’ятаю, що всі тоді пророкували перемогу угорцям. А коли в наступних матчах вони впевнено виграли ще й у команд Бразілії та Уругваю (з однаковим результатом 4:2), з цьому уже ніхто не сумнівався.
У фіналі фаворити зустрілись у вирішальному поєдинку за перше місце з німцями, яким раніше завдали такої жорстокої поразки. Гру угорці повели з піднесенням, і вже через кілька хвилин рахунок став 2:0. Це була їх улюблена тактика – одразу забити гол-два і приголомшити суперника. Та на вісімнадцятій хвилині рахунок став нічийним – 2:2. Зрештою перемогли німці 3:2.
Секрет Гербергера полягав у тому, що він на гру в 1/8 фіналу виставив запасних гравців. Цим він приспав пильність угорців, дав можливість основному складу команди добре відпочити і здійснив бойове хрещення своєї молоді в матчі з сильним суперником. А коли у фінальній грі німці вийшли на поле, угорці не побачили тих, хто грав проти них раніше. Команда була майже повністю оновлена. І виявилось, що поки угорці боролися з дуже сильними суперниками з Південної Америки, втрачали сили і гравців, які зазнали травм, німці спокійно відпочивали і зберігали сили для вирішального матчу. Це і стало стратегічною сенсацією тренера Гербергера, про яку довго згадували в спортивних колах. Тепер, перед фіналом шостого чемпіонату, нам знову нагадали про неї. Мовляв, будьте розумними, хлопці, не витрачайте свої сили, правильно будуйте плани гри.
Але добре все це радити тим, кому не доведеться самим виступати на полі. Ми, звичайно, все це брали до уваги, але використати цінні і дружні поради не могли. Ми вперше виступали в таких змаганнях і не вміли ще маневрувати так, як це могли собі дозволити інші учасники всесвітніх першостей. Ми просто не мали права рискувати. Нам треба було грати з повним напруженням. Так думав наш колектив, не здогадуючись, що ми зрештою таки підемо на хитрість і це нам дорого коштуватиме.
Однією з останніх новин, яка долетіла до нас перед виїздом у Швецію, була звістка про те, що, нарешті, вирішено, якими гратимемо м’ячами. Це теж серйозне питання, бо від якості м’яча багато що залежить.
Перед фіналом організатори чемпіонату влаштували спеціальний конкурс м’ячів. На ньому було виставлено різними іноземними фірмами 102 зразки. Жоден з них не мав на собі знаків фірми і можна було тільки здогадуватись, кому м’яч належить.
У першому турі конкурсу 36 м’ячів не пройшли іспит. П’ять з них мали вагу понад 450 грамів, десять – менше 400 грамів, двадцять один м’яч не відповідав потрібним розмірам. Майже ідеальним був визнаний лише один м’яч під номером 70. Представники Англії (Роус), Італії (Барассі), СРСР (Гранаткін) і Уругваю (Вілліціо) поставили на ньому свої підписи на знак того, що цей м’яч може служити еталоном. Фірмі, якій він належав, було замовлено 100 таких «близнят». Але ця фірма могла бути названа лише після фінального матчу, а м’яч з підписами членів жюрі збирались розіграти в лотереї.
Георгий Фёдорович Коваленко , Коллектив авторов , Мария Терентьевна Майстровская , Протоиерей Николай Чернокрак , Сергей Николаевич Федунов , Татьяна Леонидовна Астраханцева , Юрий Ростиславович Савельев
Биографии и Мемуары / Прочее / Изобразительное искусство, фотография / Документальное