На футбольних меридіанах

Нарешті всі приготування закінчені. Залишаються лічені дні до нашого від’їзду. І тут трапилася несподіванка, яка все переплутала в нашій команді. Через грубе порушення режиму окремими футболістами колектив був змушений розпрощатися одразу з трьома гравцями основного складу. В лінії нападу і захисту почали негайно робити серйозні зміни, на ходу виправляти становище. Це був для всіх нас жорстокий удар. І хоч усі ми розуміли, що гравців, які вибули, просто неможливо на ходу замінити рівноцінними, ми не вважали можливим клопотати за тих, хто грубо порушив норми моралі. Настрій колективу був зіпсований. Так інколи егоїзм одиночок ставить під загрозу колективний успіх, спільну справу багатьох.

10

І ось ми в Швеції. Радянська команда прибула сюди 1 червня, за тиждень до початку змагань. Мені здається, що саме повітря Стокгольму було насичене футболом. Жовто-голубі емблеми першості можна зустріти скрізь. Вони – на стінах будинків, у вітринах, на коробках сірників, на галстуках. Газети виходять з фотознімками футболістів такого розміру, Що самим фото можна накрити шахівницю. Нас знімають кіно- і фоторепортери, газетярі знаходять нас навіть у їдальнях, щоб спитати про якусь дрібницю. Радіо, телебачення, преса – все живе одним: футболом. Велетенські м’ячі звисають з електропроводів, з дахів. Швеція на час першості стала футбольною столицею світу.

Поселили нас у Хіндосі, невеликому місті за сорок кілометрів од Гетеборга, на затишній туристській базі. Почували ми себе тут чудово: тиша, зелень, чисте повітря, хороші умови для тренувань. Мали ми там і футбольне поле, а недалеко від нього – озеро, на березі якого потім часто відпочивали, переживаючи радощі і невдачі.

Тут жили і футболісти Бразілії. Разом з нами, командою Англії і збірною Австрії вони входили в одну підгрупу, де мав бути розіграний перший етап змагання – 1/8 фіналу. Вони, так само як і ми, стежили за пресою і знали її категоричну заяву: майбутній переможець першості світу вийде саме з нашої підгрупи. Тому бразільці, зрозуміло, побоювались нас, як і ми їх.

Але це не завадило нам подружитись. Разом ми ловили рибу в озері, згадували попередні зустрічі в Києві, Москві і Ріо-де-Жанейро. Бразільці виявились веселими хлопцями і чудовими музикантами. Майже щодня вони влаштовували самодіяльні концерти, і можу запевнити, що цим концертам могли б позаздрити навіть деякі професіональні артисти естради. Цікаво, що майже кожен бразільський футболіст вміє грати на кількох інструментах. Крім того, всі вони добре танцюють Отже, ми не нудьгували в їх компанії, з насолодою знайомлячись з народними піснями і танцями Бразілії.

Свій перший матч ми провели з командою Англії. Знову побачили тих, з ким зовсім недавно грали в Москві. Але на цей раз на полі змінилась розстановка сил. Якщо вдома ми по суті програвали англійцям, то тут з перших же хвилин захопили ініціативу і довго повністю володіли нею. Відчувалось, що всі ланки нашої команди впевнені в своїх силах і грають злагоджено. Але в ході матчу, коли ми вели вже рахунок (2:1) і всі бачили, що англійці навряд чи відіграються, вони почали діяти з зайвою різкістю і це призвело до неприємності.

Ось проривається по лівому краю Фінней. Він прагне за всяку ціну забити гол. Йому в ноги кидається наш воротар Лев Яшин. Фінней, мені здається, міг перестрибнути через воротаря, тим більше, що Яшин уже перехоплював м’яч. Але лівий крайній англійців у запалі боротьби все ж налетів на нього і вдарив Яшина по голові.

Яшин на кілька хвилин знепритомнів. Ми підбігли до нього, почали робити штучне дихання.

Нарешті він розплющив очі і тихо шепоче:

– Досить, мені краще.

Одразу на душі полегшало. Всі ми граємо набагато спокійніше, коли знаємо, що ворота захищає наш Лев. Так, на цей раз обійшлося. Капітан Райт вибачився перед нами.

Потім сталося таке, що викликало загальне обурення. Наш захисник порушив правила за межами штрафного майданчика. Але угорський суддя Жолт призначив пенальті. Це було несправедливе рішення, та ми не мали права сперечатись. Рахунок став 2:2. Так ми втратили дуже дороге очко і були змушені задовольнитись нічиєю. Ніколи я не думав, що на таких відповідальних змаганнях знайдеться арбітр, якому совість дозволить так безжалісно і грубо покарати команду.

Нашими наступними суперниками були австрійці. Вони явно відмовились від «віденського мережива», висунули вперед двох високих, фізично сильних інсайдів, які разом з центральним нападаючим Буцеком прагнули весь час тиснути на наші оборонні лінії. Ми знали, що австрійці вміють сильно і точно бити по воротах з різних дистанцій і тому застосували щільну персональну опіку по всьому полю. Це дало позитивні наслідки: нападаючі і півзахисники команди Австрії втратили можливість вільно бити по воротах.

Але вони не втрачали надії на злам в грі, явно не збирались передчасно складати зброю. З кожною хвилиною зустріч ставала напруженішою, бо австрійці, всупереч нашим розрахункам, витримали запропонований нами високий темп.