На футбольних меридіанах

Я тому так докладно зупиняюсь на характеристиці Діді, бо мені здається, що в команді Бразілії це найбільш різнобічний і вдумливий футболіст. Саме в нього найчастіше брали спортивні журналісти інтерв’ю, прагнучи з’ясувати ті щасливі причини, які вивели команду Бразілії на перше місце в такому великому і важкому змаганні. І пізніше я прочитав у спортивному журналі «Фізкультура і спорт» матеріал, який узагальнює думки Діді. Ця розповідь проливає світло на підготовку команди Бразілії (вона готувалась до чемпіонату, так би мовити, за зачиненими дверима і тому її ігрові методи були несподіванкою навіть для багатьох компетентних тренерів). Мені здається доцільним навести тут розповідь Діді, яка має багато повчального для всіх футболістів, у тому числі й радянських.

«У Європі, – розповідає Діді, – дуже поширені легенди про бразільський футбол. Дехто, мабуть, гадає, що майстерність падає з неба, що ми – щасливі діти долі, які народились футбольними артистами і мало не в колисці оволоділи віртуозною футбольною технікою. Все це, звичайно, дурниці. Секрет нашого досконального контролю над м’ячем полягає в одному: безупинній роботі.

Мені невідомо, яким чином в Європі склалось враження про безтурботність і солодку бездіяльність бразільських футболістів. Я дуже хотів би, щоб поширювачі цієї легенди хоча б кілька тижнів спостерігали тренування нашого клубу «Ботафого» або якої-небудь іншої з наших команд. Я певен, що ніде в світі тренування не провадяться так напружено і ніде так сумлінно не ставляться до них, як в Бразілії.

Згадую свого колишнього клубного тренера Зезе Морейру, під керівництвом якого в складі команди «Флуміненсе» я кректав і охав протягом семи років. Вимоги, які він ставив перед гравцями, були надзвичайно важкими.

Роки, проведені мною в безпосередній близькості до Морейри, були роками поту і неймовірного напруження, але ця «рабська» праця виправдала себе.

Морейра – цей блискучий знавець і стратег футбола, який був керівником команди Бразілії перед світовим чемпіонатом 1954 року, – пережив після невдалого виступу команди велику трагедію. Але я можу сказати, що саме він накреслив шлях до нашої перемоги в 1958 році, розробивши основні принципи тренувань, тактичні варіанти і методи вдосконалення техніки в бразільському футболі.

Наведу один приклад. Європейці в Швеції дивувались з легкості і невимушеності нашої гри. Цим ми завдячуємо Морейрі. Він є винахідником так званого «подвійного дотику», при якому футболіст, граючи з м’ячем, торкається до нього не більше двох разів. Навряд чи треба пояснювати, яку це дає перевагу над футболістами, які в аналогічному випадку, щоб прийняти м’яч і передати далі, торкаються його вісім, десять або більше разів. Вправа Морейри принесла нам величезну користь під час світової першості, ми значно швидше за своїх суперників передавали м’яч і краще використовували зручні положення.

Під керівництвом Морейри я опанував свій коронний трюк: вільний удар, який у Бразілії називається «зів’ялий лист». Після такого удару м’яч, злетівши над захисною «стінкою», падає на землю, як сухий лист восени, причому набуває обертового руху, і це вводить в оману воротаря.

Чотири роки я щодня опрацьовував цей удар. Траплялось, що я втрачав надію оволодіти ним і був ладен відмовитись від дальших спроб, але щоразу тренер розумними порадами і батьківською підтримкою наснажував мене новими силами.

Майже всі мої колеги відзначаються на тренуваннях такою ж ретельністю і цілеспрямованістю. Вони краще за європейців знають, що за кожним футбольним трюком криється тривала виснажлива робота.

Звичайно, роботою над технікою володіння м’ячем не обмежилась підготовка команди Бразілії до чемпіонату світу. Після невдачі в 1954 році ми зрозуміли, що треба підтримувати більш тісний контакт з європейським футболом. В Європі футболісти активно застосовують гру корпусом, а в Бразілії – ні, і ми зробили належні висновки з цього. Гастролі по Європі в 1956 році дозволили нам звикнути до тутешніх трав’яних полів, кліматичних умов. А в 1954 році в Берні ми раз у раз падали, підсковзувались, в той час як наші європейські суперники із задоволенням бігли далі…

Ми готувались до чемпіонату світу в Швеції з повним напруженням сил і з урахуванням усіх деталей. Ми старалися передбачити всє. Наприклад, спеціальний зубний лікар регулярно проводив контроль за станом наших щелеп. Для боротьби з ностальгією у нас були з собою кінофільми, записи бразільської музики тощо. Може, ви гадаєте, що спокій і витримка самі до нас прийшли? Ні, це заслуга психолога нашої команди доктора Карвахаеса, який взяв нас під свою опіку. Він був для нас як батько рідний, якому можна сказати все. Він, як ніхто інший, зумів переконати нас, що сила волі допоможе нам подолати нервове збудження і що тоді нам не буде страшний ніякий противник.