На футбольних меридіанах

Але попереду було ще одне розчарування. Невдовзі після світового чемпіонату ми знову вирушили в путь, на цей раз до Англії. Їхали тільки тому, що задовго до цього домовились про зустріч і було незручно порушити слово. Англійці чекали нас з великим нетерпінням. Вони хотіли взяти реванш за програш у Швеції і їм вдалося це зробити. Ми програли матч з дуже неприємним рахунком – 0:5. Такого з нашою збірною ще не бувало.

Здавалось, можна вже відпочити після такого напруженого року. Але мені разом з товаришами по команді «Динамо» треба було ще раз збирати чемодани. Ми мали провести кілька товариських ігор з футболістами африканського континенту. І знов я повинен був надовго відірватись од своїх книг, від музики і театрів Києва.

Ця подорож має свою невелику історію. Ще два роки тому футболісти Єгипту запросили нас до себе, і ми вже мали виїхати, коли несподівано, буквально в самий день вильоту, довелось од цього відмовитись. На країну напали агресори і, природно, в таких умовах було не до футбола. Через два роки ми одержали нове запрошення, і оскільки на цей раз в тому районі було спокійно, ми його прийняли і вирушили до Єгипту на товариські зустрічі.

Але спортивна доля підготувала нам новий сюрприз. Вже коли під крилом літака з’явилась єгипетська земля, коли до зустрічі на Каїрському аеродромі лишались лічені хвилини, з своєї кабіни вийшов командир корабля і похмуро сказав:

– Отак, панове, повертаємось у Бейрут.

– Це ваше особисте рішення? – схвильовано спитали ми. – Ні, таку команду нам передали по радіо з землі.

Що таке? Невже там, внизу, знову щось починається? Невже знову війна? Але наші побоювання виявились передчасними. Просто на шляху літака з’явилась буря, і керівники польоту визнали за краще не рискувати життям людей. Зрозуміло, проти цього ми нічого не мали.

Наступного дня ми ступили на землю Єгипту. Українські футболісти вперше опинились на африканському континенті. Нам тут приготували дуже теплу зустріч. Ми зрозуміли, що місцеві спортсмени чекали гостей з нетерпінням і тепер, коли ми вже прибули, не знали, як висловити свою радість.

Відпочивши в чудовому готелі, ми пішли знайомитись з Каїром. Він справляв хороше враження, особливо – архітектура особняків центральної частини міста. Тропічна рослинність виглядала екзотично, ввечері нас засліплював вогонь численних яскравих реклам. Дивував і величезний потік автомобілів. Нас упізнавали, і на кожному кроці незнайомі люди вітали динамівців словами: «Рус, корошо!» Почувалось, що тут високо цінують допомогу, яку Радянський Союз надає ОАР, його велику моральну і політичну підтримку в боротьбі народу проти агресорів і колонізаторів.

Викликав наш подив тільки стадіон. Було незрозуміло, як в такому великому місті (тут понад три мільйони жителів) найбільший стадіон налічує тільки двадцять п’ять тисяч місць. Футбольне поле тверде, як цемент. В наших бутсах тут неможливо було грати, і ми, повернувшись до готелю, почали негайно міняти на них шипи. Стадіон розташувався на маленькому острові. Але, незважаючи на те, що кругом була вода, навіть тут стояла страшенна спека, і це було чи не найнеприємнішим.

Перше тренування ми провели того ж дня, що й прилетіли, бо хотілося якомога швидше акліматизуватись. А 21 листопада ми вийшли на гру.

Тисячі глядачів бурхливо вітали нас. Ні, ми були в ту мить не просто спортсменами. Ми передусім – представники великого волелюбного народу, який по-братерському простягнув руку допомоги своїм друзям з Єгипту.

Довге не вщухала овація. Ми були дуже зворушені такою зустріччю.

Після нетривалої розминки почалася гра. Нашим суперником була збірна Каїра. Вона є і збірною Єгипту. Ми ніколи не зустрічалися з місцевими футболістами і, природно, не мали уявлення про їх гру. Проте вважали, що тут клас гри в футбол невисокий. Адже єгиптяни нічим досі не прославилися на міжнародній арені. Тим більшим було наше здивування, коли в особі єгиптян ми зустріли сильних суперників, для яких ні сучасна техніка, ні тактика не є таємницею. Це ми зрозуміли, коли побачили, як майстерно володіють короткою передачею наші суперники, як вони блискуче грають головою, легко підкорюють собі м’яч навіть тоді, коли приймають його на ходу. Та головне полягало в тому, що в єгиптян був точний малюнок гри. Сін нагадував гру угорців, і це особливо дивувало.

Пізніше ми довідались, що правильно підмітили схожість єгипетського футбола з угорським. В ОАР працює чимало угорських та югославських тренерів, які передають своїм вихованцям усе, чим пишається футбольна Європа. А наших суперників, зокрема, тренував угорець Модьор Ференц – відомий в минулому футболіст. Раніше він тренував румун, потім датчан, а в той період працював у Єгипті. Ще один угорець – Толді – тренував команду «Національ», яка стала чемпіоном країни. Отже, зрозуміло, звідки в місцевих футболістів таке спортивне вміння.