Читаем На футбольних меридіанах полностью

У 1954 році ми відставали від європейців у фізичній підготовці. Перед останнім чемпіонатом ми постаралися усунути цей недолік. Тренер Пауло Аматаль, який відповідав за цю частину нашої тренувальної роботи, виявився суворим, навіть безжалісним керівником, але поступово все стало на своє місце.

Велику увагу ми приділяли вмінню вести м’яч і бити його зовнішньою стороною бутсів. Так значно легше вивести з рівноваги атакуючого противника, приховати від нього свої наміри. Але тільки гнучкі кісточки допомагають футболістові опанувати це вміння, а для цього треба працювати, працювати і працювати…»

До того, що розповів Діді, коментарі, як кажуть, зайві.

Велике враження справила на мене і гра Вава. Він метис, але шкіра його майже зовсім темна. Вава теж середній на зріст. На відміну від Діді має справді атлетичну будову. В побуті це дуже весела, життєрадісна людина, яка добре знає музику і може тішитись нею цілими годинами. В центрі поля Вава діє трохи ліниво. Але як чудово і несподівано він вміє відкритись і який небезпечний на штрафному майданчику! Крім того, він однаково добре б’є обома ногами і тому не витрачає зайвого часу на підкатку м’яча під сильну ногу. Вава любить зміщуватись вліво, щоб потім іти назустріч м’ячу, який йому «виріже» Гаррінча. Він не любить наздоганяти м’яч і, навпаки, охоче зустрічає його. Між іншим, Вава єдиний з усіх бразільських нападаючих іде на воротаря так, як свого часу це робив Михайло Коман. І досить воротареві припустити хоч найменшу помилку, як він негайно скористається з неї.

Те, як Вава забив нам другий гол, навело мене на одну думку. Ми знали, що він сильний гравець і пильнували його особливо старанно. І все-таки він вийшов переможцем у боротьбі з нашими захисниками. Сталося це так.

Гаррінча, позбавившись опіки Бориса Кузнецова, нашого лівого захисника, пройшов на великій швидкості до самої лицьової лінії і здійснив простріл. М’яч летів приблизно на висоті метра. Вава в момент прориву «семірки» був десь у секторі лівого півсереднього. Здавалось, що передача Гаррінчі не має до нього ніякого відношення. Але в останню мить він встиг вискочити з-за спини Крижевського і забив гол з дуже близької відстані. Так він забивав і інші свої м’ячі.

І мені спало на думку, що партнерам вдалося так майстерно виконати цю комбінацію лише завдяки тому, що вони діяли згідно з стандартними положеннями, про які я вже згадував раніше. Очевидно, ці положення були ними опрацьовані, вивчені і продумані до таких дрібних деталей, що Гаррінча не треба було шукати очима Вава, а той не сумнівався, що Гаррінча в разі прориву дасть йому м’яч на такій висоті, такої сили, під таким-от кутом тощо. Інакше просто неможливо пояснити, як усе було розіграно буквально з неймовірною точністю. А якщо це так, то ми ще раз можемо зробити висновок про корисність стандартних положень, які полегшують дії кожної команди і ставлять в скрутне становище іншу.

Правий крайній команди Бразілії Гаррінча – досить незвичайна фігура на футбольному полі. Той, хто не знає його і судитиме тільки по його зовнішньому вигляду, ніколи не повірить, що він футболіст. Він низький на зріст, дуже припадає при ходінні на одну ногу, якийсь незграбний і асиметричний. Ноги Гаррінча криві. В дитинстві вони нагадували літеру «х». Лікарі запевняли, що він взагалі не ходитиме.

Але він навчився ходити. Навчився і бігати, хоч для цього доводилося прямо з шкіри лізти. Хлопчик часто впадав у відчай, але знов і знов тренувався, аж поки не став бігати так швидко, що в нього з’явилась надія стати навіть футболістом. А далі він зростав, як усі бразільські хлопчики – футбол на піску, на траві, на твердому грунті, футбол вранці і ввечері. Він виходив на тренування з першим променем сонця і нерідко давав собі відпочинок тільки тоді, коли наставала темрява. Таку наполегливість він пояснює просто: нарадився і зростав у дуже бідній сім’ї і не хотів пройти крізь життя жебраком. Юнак вирішив, що тільки футбол забезпечить йому повне благополуччя, і відважився на одчайдушну працю, аби тільки перемогти своє природне каліцтво і стати справжнім футболістом. І він досяг своєї мети.

Поступово його матеріальне становище стало настільки хорошим, що він дозволив собі не тільки одружитись, але й завести «півкоманди» дітей. У 23 роки в Гаррінча вже було п’ять дочок і під час мого другого перебування в Бразілії він сказав, що мріє коли-небудь мати хоч одного сина.

Перед виходом на поле він, звичайно, нервує. Але опинившись у бойовій обстановці, буквально на очах стає невпізнанним. На його обличчі з’являється та посмішка, яка виводить з себе всіх захисників. Цією посмішкою Гаррінча немов говорить захисникові, що він не боїться його, відчуває свою повну перевагу, що знає тисячі різних прийомів, з якими захисник нічого не вдіє, і що він не грає, а бавиться. І ця самовпевненість спочатку дратує суперників Гаррінча, а потім збиває їх з пантелику.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Академик Императорской Академии Художеств Николай Васильевич Глоба и Строгановское училище
Академик Императорской Академии Художеств Николай Васильевич Глоба и Строгановское училище

Настоящее издание посвящено малоизученной теме – истории Строгановского Императорского художественно-промышленного училища в период с 1896 по 1917 г. и его последнему директору – академику Н.В. Глобе, эмигрировавшему из советской России в 1925 г. В сборник вошли статьи отечественных и зарубежных исследователей, рассматривающие личность Н. Глобы в широком контексте художественной жизни предреволюционной и послереволюционной России, а также русской эмиграции. Большинство материалов, архивных документов и фактов представлено и проанализировано впервые.Для искусствоведов, художников, преподавателей и историков отечественной культуры, для широкого круга читателей.

Георгий Фёдорович Коваленко , Коллектив авторов , Мария Терентьевна Майстровская , Протоиерей Николай Чернокрак , Сергей Николаевич Федунов , Татьяна Леонидовна Астраханцева , Юрий Ростиславович Савельев

Биографии и Мемуары / Прочее / Изобразительное искусство, фотография / Документальное
Образы Италии
Образы Италии

Павел Павлович Муратов (1881 – 1950) – писатель, историк, хранитель отдела изящных искусств и классических древностей Румянцевского музея, тонкий знаток европейской культуры. Над книгой «Образы Италии» писатель работал много лет, вплоть до 1924 года, когда в Берлине была опубликована окончательная редакция. С тех пор все новые поколения читателей открывают для себя муратовскую Италию: "не театр трагический или сентиментальный, не книга воспоминаний, не источник экзотических ощущений, но родной дом нашей души". Изобразительный ряд в настоящем издании составляют произведения петербургского художника Нади Кузнецовой, работающей на стыке двух техник – фотографии и графики. В нее работах замечательно переданы тот особый свет, «итальянская пыль», которой по сей день напоен воздух страны, которая была для Павла Муратова духовной родиной.

Павел Павлович Муратов

Биографии и Мемуары / Искусство и Дизайн / История / Историческая проза / Прочее