На футбольних меридіанах

Ми з насолодою милувались прекрасним містом, його чудовими пам’ятками старовини, площами, мостами, скульптурами, соборами. Назавжди запам’ятався нам собор Домо ді Ференце, що височить в центрі міста. Він збудований з чорного і білого мармуру і здається казково прекрасним. Подовгу простоювали ми і біля численних статуй, що їх зустрічали в різних районах міста. Цікаво, як ставляться до них самі італійці, як дорожать ними. На одній з статуй, розташованих на великому мосту, під час війни зникла голова. Нині керівники міста оголосили фантастичну винагороду (100 мільйонів лір) тому, хто відшукає цю голову. І її недавно таки знайшли.

Тренувались ми на стадіоні, де мав відбутись матч з «Фіорентіною» Він трохи менший від міланського, але такий же красивий і зручний. Гра, як і попередня, складалась на нашу користь. Перевага динамівців була очевидною. Але знову нас підводили невлучні удари. Кілька разів і Каневський, і Серебреников, і я могли відкрити рахунок, але італійські ворота були наче зачаровані. І знову рахунок повели господарі поля.

У перерві сумно було в нашій роздягальні. Хлопці напівлежали в кріслах, майже не розмовляючи один з одним. Та й про що говорити, коли так не щастить. Нарешті Каневський каже:

– Ні, досить! Я не піду з поля переможеним. Ситий по зав’язку.

Другий тайм почався нашими навальними атаками. Раптом я побачив на правому краю відкритого Андрія Бібу і негайно «кинув» його в прорив. Біба блискуче пройшов уперед і точно виконав простріл, а Серебреников, що набігав з зони правого півсереднього, буквально врізав м’яч у сітку. Андрій і Віктор зробили це так блискавично і так точно, що трибуни здригнулися від овації.

В цій грі судилося відзначитись ще раз нашому снайперові Бібі. Через кілька хвилин він приголомшив італійців своїм чудовим ударом з далекої дистанції. 2:1 – з таким рахунком ми перемогли семиразового чемпіона італійських клубів.

Після гри італійці оточили наш автобус суцільною стіною. Неможливо було пробитись крізь натовп. Нам щось кричали, тиснули руки, плескали по плечах. Очевидно, гра динамівців і справді сподобалась болільникам Флоренції. Та головне полягло не в цьому. Італійці скандували по-російськи: «Вива Советский Союз!», «Мир – дружба! Мир – дружба!..» Незабутні хвилини!

Третій матч ми провели в Болоньї – «червоному місті». Воно зветься так з двох причин. Насамперед тут дуже сильна комуністична організація. По-друге, майже всі будинки міста вкриті червоними черепичними дахами. Ось чому італійці звуть Болонью «червоним містом».

Але, кажучи по щирості, радості нам перебування в Болоньї не дало. Буржуазні партії ведуть боротьбу з «комуністичним впливом» у всіх сферах життя. Щоб дискредитувати нас, представників Радянської країни, вони, очевидно, настроїли своїх футболістів так, що матч невдовзі перейшов у справжню бійку (щоб за всяку ціну вирвати перемогу в нас). Досить сказати, що після одного удару в сонячне сплетення Щегольков кілька хвилин непритомний пролежав на землі. Але судді вважали, що все гаразд, все це в рамках правил. Важких травм зазнали також Трояновський, Сабо і Турянчик. Отже ми були раді і нічийному рахунку – 1:1.

Загальне враження від італійського футбола в нас залишилось позитивне. Місцеві спортсмени чудово виконують настанови тренера, добре підготовлені фізично, вміють використовувати гольові ситуації, краще за нас б’ють головою. Але в нашій грі більше чистоти, більше комбінацій, більше коректності. Нині італійці готуються до поїздки в Чілі, мріючи повернути собі колишню славу. Адже вони були чемпіонами світу. Але не знаю, чи виступить їхня збірна так же вдало, як вдало грають окремі клуби. Різниця між класом збірної і клубів останніми роками разюча. Щоправда, тепер в італійській збірній чимало іноземців – футболістів Південної Америки. Може, вони внесуть свіжий струмінь у гру італійської команди?

Нам, динамівцям, подорож до Італії безумовно пішла на користь. Ми побачили свої слабкі місця, зрозуміли, чого нам ще бракує і, повернувшись на Батьківщину, старалися не повторити помилок, допущених в італійських матчах.

19

Фінал! Довгожданий фінал, який має вирішити долю золотих медалей. Я вже говорив, що торпедівці відірвались од нас і армійців Москви на чотири очка. Чи досить їх, щоб автозаводці знову стали чемпіонами країни? Два місяці боротьби, і все буде ясно. Ми вважали, що чотири очка розриву – не така вже велика фора торпедівцям. І тут, щоб було ясно, як і чому наша команда перемогла, треба трохи зупинитись на творчій лабораторії нашого «великого футбола».