Читаем На футбольних меридіанах полностью

Ми дістали право на штрафний удар уже на самому старті змагання. Відстань до воріт була великою – метрів 30. Перед Каневським, який мав пробити штрафний, вишикувалась жива стінка з гравців «Молдови». Як пробити її? Каневський розбігся, щоб ударити, навіть ногу заніс для удару, і стінка… зрушила з місця. Але Каневський не ударив, а тихенько викотив м’яч Йосипу Сабо, перед яким був уже відкритий простір. Сабо негайно ударив, і м’яч буквально врізався у верхній лівий кут воріт. Не думайте, що все це було випадково. Ні. Ми спеціально опрацьовували такі стандартні положення, вони й згодом не раз виручали нас.

А на кишинівців удар Сабо справив таке враження, що вони не могли вже отямитись. Хоч матч ми виграли з невеликим рахунком (2:0), але витратили на нього менше сил, ніж можна було чекати.

В 16-му турі, зігравши внічию з ЦСКА, ми знову зменшили дистанцію між собою і торпедівцями до одного очка. На їхні результати різко вплинули дві поразки, які завдали чемпіонам «Динамо» (Тбілісі) і «Локомотив». Ну, ще одна перемога – і ми вийдемо вперед!

На жаль, цьому не судилося бути. Наш час ще не настав. В наступному турі трапилось таке, чого ми навіть уявити собі не могли. На цьому матчі я повинен дещо докладніше зупинитись, бо він викликав чимало різних міркувань.

Йдеться про наш повторний поєдинок з московським «Динамо», його експозиція така: в нас 24 очка, у москвичів – 17, ми вже забили 33 м’ячі, вони – 25, наш захист пропустив 12 голів, їхній – 26. В цьому сезоні ми поки що програли 2 матчі, наші суперники – 6. Отже, цифри і факти переконували, що не нам треба боятися наступної гри, а москвичам. І ми вийшли на поле з вірою, що і на цей раз нам пощастить. Але, як відомо, в такому стані команді важко зібратись. Самозаспокоєність породжує безтурботність, знижує боєздатність навіть сильного ансамблю. І хоч ми повторювали один одному, що матч надзвичайно важливий, що його треба виграти за всяку ціну, проте робилось це більше для форми, а в думках було інше: ну, навіщо зайві слова, і так усе ясно. Ми сильніші, ми й переможемо.

І раптом справжня катастрофа. Вже на початку гри Сабо у важкій ситуації біля наших воріт був вимушений відкотити м’яч Макарову. Та зробив це так недбало, що… відкрив рахунок. Проте і ця прикра несподіванка не похитнула нашої віри в благополучний фінал зустрічі. Аж ось двічі влучили з дальньої відстані під саму перекладину Генріх Федосов і Володимир Сорокін, який перейшов до москвичів з нашої команди. Потім ще один м’яч зрізав у власні ворота Микола Кольцов, а п’ятий влетів у них під кінець гри, коли ми фактично вже припинили опір.

Розгром! І саме після цієї гри пішли чутки, ніби ми навмисно програли матч одноклубникам, щоб дещо поліпшити їх становище. А воно і справді було загрозливим для динамівців. Вперше вони могли не потрапити до тієї групи команд, яка мала восени розігрувати золоті медалі.

Почувши таке, ми тільки розводили руками. В основі спортивної боротьби в Радянському Союзі лежить непорушна чесність, яка не знає ніяких компромісів. Ми справді переживали за одноклубників, дуже хотіли, щоб вони зберегли свою репутацію однієї з найсильніших радянських команд. Але нам і на думку не спадало те, що нам закидали некомпетентні болільники. Навпаки, ми дуже хотіли перемогти хоч би тому, що в фіналі зараховувалась вся сума очок, набраних командами в попередніх іграх. Отже кожне очко було важливим, його втрата в середині чемпіонату могла пройти непомітно. Але пізніше, на фініші сезону, вона б неодмінно позначилась. Скажу більше, Сабо так переживав «свій» гол, що тривалий час не міг повернути собі звичайну душевну рівновагу. Цей гол переслідував його, як страшний сон. Одне слово, ми віддали два очка тільки тому, що були надто впевнені у власній перевазі над суперником. А спорт цього не вибачає.

Та розгром, який вчинили нам одноклубники, мав і свою позитивну сторону. Він примусив нас замислитись над майбутнім команди, примусив ще старанніше готуватись до кожного наступного матчу, мобілізувати всі сили для досягнення наміченої мети.

• Розігрались армійці Москви. Вони не тільки наздогнали нашу команду, але й зуміли випередити ТІ на очко. Та на фініші попередніх ігор знову відбулась «переоцінка цінностей». Дві перемоги – над «Кайратом» і «Пахтакором» повернули нам лідируюче становище в підгрупі. А команда ЦСКА, зазнавши поразки від «Спартака», знову ділила з нами перше місце в підгрупі.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Академик Императорской Академии Художеств Николай Васильевич Глоба и Строгановское училище
Академик Императорской Академии Художеств Николай Васильевич Глоба и Строгановское училище

Настоящее издание посвящено малоизученной теме – истории Строгановского Императорского художественно-промышленного училища в период с 1896 по 1917 г. и его последнему директору – академику Н.В. Глобе, эмигрировавшему из советской России в 1925 г. В сборник вошли статьи отечественных и зарубежных исследователей, рассматривающие личность Н. Глобы в широком контексте художественной жизни предреволюционной и послереволюционной России, а также русской эмиграции. Большинство материалов, архивных документов и фактов представлено и проанализировано впервые.Для искусствоведов, художников, преподавателей и историков отечественной культуры, для широкого круга читателей.

Георгий Фёдорович Коваленко , Коллектив авторов , Мария Терентьевна Майстровская , Протоиерей Николай Чернокрак , Сергей Николаевич Федунов , Татьяна Леонидовна Астраханцева , Юрий Ростиславович Савельев

Биографии и Мемуары / Прочее / Изобразительное искусство, фотография / Документальное
Образы Италии
Образы Италии

Павел Павлович Муратов (1881 – 1950) – писатель, историк, хранитель отдела изящных искусств и классических древностей Румянцевского музея, тонкий знаток европейской культуры. Над книгой «Образы Италии» писатель работал много лет, вплоть до 1924 года, когда в Берлине была опубликована окончательная редакция. С тех пор все новые поколения читателей открывают для себя муратовскую Италию: "не театр трагический или сентиментальный, не книга воспоминаний, не источник экзотических ощущений, но родной дом нашей души". Изобразительный ряд в настоящем издании составляют произведения петербургского художника Нади Кузнецовой, работающей на стыке двух техник – фотографии и графики. В нее работах замечательно переданы тот особый свет, «итальянская пыль», которой по сей день напоен воздух страны, которая была для Павла Муратова духовной родиной.

Павел Павлович Муратов

Биографии и Мемуары / Искусство и Дизайн / История / Историческая проза / Прочее