На футбольних меридіанах

Досить довго тон задавали торпедівці. Їх зіграний, сильний ансамбль, складений з чудових солістів, досяг останніми роками найвищої в країні майстерності. Блискучі футболісти, такі як Метревелі, Іванов, Маношин, Вороній, зробили команду «Торпедо» справді висококласним колективом. Ось чому наша преса не раз підкреслювала, що гра торпедівців, їхній стиль є еталоном радянського футбола. І коли торішні чемпіони на початку нового сезону здобували досить скромні перемоги, майже всі сходились на тому, що москвичі зберігають сили для фіналу. І тільки тоді, коли вже на старті фіналу торпедівці в трьох матчах набрали тільки одне очко, дехто почав знизувати плечима. Мовляв, з чемпіоном діється щось незрозуміле. Тим часом нічого незрозумілого не було. Навпаки, я вважаю, що все відбувалось цілком закономірно. Рівень гри торпедівців не знизився, але в нашому футболі народилось дещо нове, на що чемпіон не зважив. Це нове прийшло разом з бразільською системою гри, яка передбачала не тільки оригінальне ведення атаки, але й принципову зміну гри в захисті. Автозаводці ще користувались класичною системою «дубль-ве», не помітивши, що вона вичерпала себе. Адже тепер команди відтягували в захист 4-6 гравців. Пробитись крізь таку сильну оборону ставало дедалі важче. Отже зникла можливість близько підходити до воріт суперника, що так полюбляли торпедівці. Їхній стиль відомий: за рахунок кількох гострих передач вивести на зручну ударну позицію одного з нападаючих, щоб він міг пробити майже з ідеального положення.

Коли п’ятірка нападаючих «Торпедо» боролась проти трьох захисників, передбачених системою «дубль-ве», це в них виходило добре. Але тепер, в нових умовах, коли частіше зустрічалась глибоко ешелонована оборона, торпедівцям стало важче. При новому стилі гри захисту потрібна була і нова форма атаки. Чемпіон не підготував її і тому почав зазнавати невдач.

Наша команда помітила зміни, які відбуваються в футболі. І саме динамівці Києва раніше від інших команд перейшли на нові рейки в побудові атаки. Ми теж, як і торпедівці, прагнули підійти якомога ближче до воріт суперника, але, коли це не вдавалося, ми знали, що треба робити. Наша атака стала такою ж ешелонованою, яким став захист інших команд. Що ж це за ешелони?

Бійцями ближнього бою, якщо так можна сказати, була вся п’ятірка нападаючих, і особливо Базилевич, Трояновський, Серебреников та Каневський. Вони чудово використовували умови, які відкривав перед ними слабкий захист суперника. Якщо ж він діяв точно, обстріл воріт наші нападаючі вели з середніх дистанцій. Коли і це не давало бажаного ефекту, штурм починала наша далекобійна «артилерія» – Андрій Біба, Йосип Сабо, Василь Турянчик та автор цих рядків. Таким чином ми навчились атакувати ворота з будь-яких дистанцій. А це має велике принципове значення.

Щоб вивести форварда на близьку від воріт суперника дистанцію, треба витратити чимало зусиль, передач, часу. Кожна втрачена секунда – шанс на користь суперника. Якщо ви переграли його в центрі поля і створили ігрову перевагу на підступах до штрафного майданчика, але в самому штрафному майданчику починаєте надто мудрувати, ви зводите все нанівець. Дві-три зайві передачі – і ваші нападаючі вже прикриті захисниками, атака захлинається. Тому треба мати таких гравців, які вміють влучно бити не тільки з близьких і зручних позицій. Через те ми й кажемо: не гравці для тактики, а тактика для гравців.

Динамівці Києва не шкодували сил, щоб на тренуваннях навчитись бити з будь-яких позицій. Така підготовка дала змогу їм по-новому вести атаку. Не тільки наші форварди, але й півзахисники стали повноправними учасниками атаки. В цьому факті народжувались прогресивні тенденції нашого футбола. Я це пишу з повною відповідальністю, не боячись здатися нескромним. Адже тепер, коли все залишилось позаду, дуже важливо для всього радянського футбола, щоб стиль гри киян був оцінений об’єктивно і правильно. Тільки для того я і підкреслюю принципову різницю в стилі торпедівців і динамівців. Якби хтось з наших суперників міг побувати п динамівців напередодні їхніх матчів, він не раз почув би, як старший тренер В. Д. Соловйов наполягав саме на цьому:

– Бийте з будь-яких позицій, частіше використовуйте дальній удар.

Старший тренер, разом з В. Терентьєвим і М. Команом, не тільки вмів поставити нові тактичні завдання. Він навів чудовий порядок у команді, добився бездоганної дисципліни, а це є обов’язковою умовою виконання ігрового плану.