Читаем На футбольних меридіанах полностью

Таким чином перед вирішальним ривком у фіналі ми мали 29 очок при різниці м’ячів 41-19. Торпедівці вийшли на старт фінальної частини чемпіонату з кращими показниками – 33 очка, різниця м’ячів 48-20. По 26 очок мали «Локомотив» і «Авангард», по 25 – «Спартак» і тбіліське «Динамо». Столичне «Динамо», набравши тільки 21 очко, опинилось серед команд другого ешелону, які мали виборювати місця з 11 по 22. І це, мабуть, була найбільша сенсація сезону, бо так низько цей уславлений клуб ще ніколи не опускався і ніколи не проходила боротьба за золоті медалі без участі московських динамівців. Колишній багаторазовий чемпіон країни пропустив на своє місце «Пахтакора» – ту саму команду, яка раніше нікому не здавалася серйозним суперником.

Отже попереду – боротьба за титул чемпіона Радянського Союзу. Хоч торпедівці обійшли нас на чотири очка, ми не вважали себе переможеними. Адже ми самі ще не грали з автозаводцями в цьому сезоні. Хтозна, може в двох іграх з ними ми зуміємо відібрати у лідера максимум очок і тим самим впритул наблизимось до нього. Хтозна!..

А поки що на черзі дня було нове спортивне завдання – виступити якомога краще в Італії, куди нас запросили місцеві клуби. Ми почали готуватись до цієї поїздки з піднесенням, бо ще ніколи не виступали проти італійських команд, не бачили їх і не знали. А кожне нове футбольне знайомство збагачує новим відкриттям, новими ідеями, новим досвідом.

18

Вже перше побіжне знайомство з Міланом справило на нас незабутнє враження. Насамперед на аеродромі динамівців Києва зустріли десятки місцевих представників спортивних і футбольних кіл. Зустріч була такою теплою і сердечною, що мені й досі приємно згадувати її. Керівники клубу «Інтернаціонале», який став нашим «шефом», потурбувались про те, щоб ми почували себе на чужині цілком зручно. Розташували нас у чудовому готелі, оточили товариським піклуванням.

Наступного дня ми побували в гостях у мера міста. На нього справили велике враження наші українські сорочки, і він довго придивлявся до візерунків їх вишивок. У мера нам подарували чудово видані книжки, в яких розповідалось про славнозвісний театр «Ля Скала». Звичайно, перебуваючи у Мілані, ми не могли не відвідати цю оперу. Італійці влаштували нам «неофіціальну» зустріч вдень з її складом і працівниками. Надовго затримались ми в музеї геніального композитора Верді, розташованому на одному з поверхів. В цьому приміщенні хочеться говорити пошепки – так усе велично і урочисто. Нам розповіли дуже докладно про життєвий і творчий шлях Верді, показали унікальні документи.

Довго милувались ми і прекрасним собором, що стоїть у центрі Мілана. Але всередину нас не пустили. Для цього, виявляється, треба бути в піджаках. А ми гуляли в сорочках. Довелось нам задовольнитись зовнішнім знайомством. Та й цього було досить, бо мушу сказати по щирості, що таких досконалих форм, такої архітектури я ще ніде не зустрічав.

15 серпня ми провели перше тренування під сліпучим сонцем Італії. Мені здається, що воно пройшло не досить ефективно, бо керівники «Інтера» виділили нам для цього розташований за межами міста незручний стадіон, де звичайно тренуються юніори цього клубу. Газон поля був поганий, ще гіршим виявився грунт – нерівний, жорсткий. Працювати з м’ячем було важко, на його обробку доводилось витрачати більше зусиль, ніж звичайно в наших умовах. Все ж хлопці працювали так, що тренер Ерерра, який прийшов подивитись на гостей разом з футболістами з «Інтера», багатозначно кивнув головою в наш бік. Але наші майбутні суперники недовго затримались на стадіоні. Команда міланських професіоналів живе за спеціальним графіком, і Ерерра суворо стежить, щоб він ніколи не порушувався.

Адже власники клубу запросили його з Іспанії для того, щоб «Інтер» перемагав і давав прибутки. А в такій справі дисципліна – найперший помічник тренера. Отже футболісти клубу посиділи на трибуні хвилин 20-ЗО і пішли. Яке ми справили на них враження, було невідомо.

Зате газети писали про нас досхочу. Розпалюючи пристрасті, вони друкували наші портрети, наводили численні біографічні, фізичні і футбольні дані про кожного гравця «Динамо». Газети повідомляли, що ми є представниками атлетичного, агресивного, гостроатакуючого футбола, що команда сильна своїми комбінаціями і займає провідне місце серед радянських клубів.

Одне слово, вони зробили свою справу. І 17 серпня, в день нашого першого виступу на італійській землі, трибуни величезного стадіону на 80 тисяч місць були переповнені.

Стадіон мені сподобався. Він великий, зручний і красивий. Поле тут рівне, як стіл, засіяне воно спеціальною травою – австралійським леграсом, який робить газон майже оксамитовим. Стадіон опоясаний доріжками-спіралями, якими глядачі підіймаються на свої місця. А трибуни описують не еліпс, як у нас, а складають прямокутник. Бігових доріжок тут нема. Все для футбола і тільки для нього – для «царя» спорту!

Перейти на страницу:

Похожие книги

Академик Императорской Академии Художеств Николай Васильевич Глоба и Строгановское училище
Академик Императорской Академии Художеств Николай Васильевич Глоба и Строгановское училище

Настоящее издание посвящено малоизученной теме – истории Строгановского Императорского художественно-промышленного училища в период с 1896 по 1917 г. и его последнему директору – академику Н.В. Глобе, эмигрировавшему из советской России в 1925 г. В сборник вошли статьи отечественных и зарубежных исследователей, рассматривающие личность Н. Глобы в широком контексте художественной жизни предреволюционной и послереволюционной России, а также русской эмиграции. Большинство материалов, архивных документов и фактов представлено и проанализировано впервые.Для искусствоведов, художников, преподавателей и историков отечественной культуры, для широкого круга читателей.

Георгий Фёдорович Коваленко , Коллектив авторов , Мария Терентьевна Майстровская , Протоиерей Николай Чернокрак , Сергей Николаевич Федунов , Татьяна Леонидовна Астраханцева , Юрий Ростиславович Савельев

Биографии и Мемуары / Прочее / Изобразительное искусство, фотография / Документальное
Образы Италии
Образы Италии

Павел Павлович Муратов (1881 – 1950) – писатель, историк, хранитель отдела изящных искусств и классических древностей Румянцевского музея, тонкий знаток европейской культуры. Над книгой «Образы Италии» писатель работал много лет, вплоть до 1924 года, когда в Берлине была опубликована окончательная редакция. С тех пор все новые поколения читателей открывают для себя муратовскую Италию: "не театр трагический или сентиментальный, не книга воспоминаний, не источник экзотических ощущений, но родной дом нашей души". Изобразительный ряд в настоящем издании составляют произведения петербургского художника Нади Кузнецовой, работающей на стыке двух техник – фотографии и графики. В нее работах замечательно переданы тот особый свет, «итальянская пыль», которой по сей день напоен воздух страны, которая была для Павла Муратова духовной родиной.

Павел Павлович Муратов

Биографии и Мемуары / Искусство и Дизайн / История / Историческая проза / Прочее