На футбольних меридіанах

Ми повернулися до Києва в чудовому настрої. За два тури динамівці скоротили розрив у очках між собою і торпедівцями до одного. І тепер ми мали зустрітися з лідером, який тривалий час очолював турнірну таблицю. Ну що ж, побачимо – хто кого!

Перед початком матчу мені довелось почути розмову між Вадимом Синявським і нашим коментатором. Вони обмінювались думками з приводу матчу, який мав зробити одну з команд головним претендентом на золоті медалі. Синявський не без іронії дивився на киянина і зрештою сказав:

– Я наперед висловлюю вам своє співчуття, колего!

Взагалі в той день я побачив у нашому дворику на стадіоні багато представників Федерації футбола СРСР, які приїхали подивитись на «матч сезону». Багато хто пророкував перемогу автозаводців.

Сам я в тому матчі не брав участь – у мене боліла нога. Тренер Соловйов вирішив, що мені треба відпочити. З лави запасних я чудово бачив усе, що діється на полі.

Обидві команди вийшли на матч у бойових складах. За «Торпедо» виступали всі сім футболістів, що входили до збірної СРСР – Медакін, Іванов, Метревелі, Батанов, Маношин, Воронін, Гусаров. За «Динамо» грали Макаров, Кольцов, Щегольков, Сучков, Сабо, Турянчик, Базилевич, Серебреников, Каневський, Трояновський (він вийшов у другому таймі), Лобановський і Біба.

Вже з перших хвилин стало ясно, що торпедівцям важко. Метревелі був швидко і надійно «заблокований». Він навіть перейшов з свого правого краю на лівий. Був нейтралізований також Іванов. Наш півзахист щоразу почав підключатись до атак, і півсередні москвичів усе частіше відтягувались на захист своїх воріт. А це знизило активність нападу автозаводців Зустріч здебільшого нагадувала гру в одні ворота. Чемпіон нічого не зумів протиставити срібному призерові. До того ж автозаводцям був не під силу темп гри. Вони виглядали надто втомленими, бо весь сезон грали майже тим самим складом. А наші резерви були такими солідними, що тренери раз у раз давали відпочити тому чи іншому гравцеві. Так, саме наявність повноцінних і боєздатних резервів вирішувала в заключній фазі чемпіонату долю кожної команди.

Я зрозумів, що результат матчу, по суті, уже ясний. Мова могла йти тільки про кількість голів. А їх усе не було. Наші не досить влучно вели обстріл воріт. Добре грав і воротар торпедівців Глухотко.

Та ось почався другий тайм. На полі з’явився Валентин Трояновський. І тут же була введена в бій наша «важка артилерія». Трояновський несподівано ударив по воротах здаля, а Глухотко не сподівався, що йому наважаться бити з такої відстані. Непередбачливий воротар був змушений провести м’яч очима. 1:0.

Минуло кілька хвилин, і знову дальній удар досяг мети. Цього разу снайперське вміння продемонстрував Андрій Біба. Тільки тепер, коли рахунок став катастрофічним, торпедівці зробили останню спробу активізуватись. У першому таймі лише Метревелі зумів тричі пробити по наших воротах. Тепер уся п’ятірка торпедівських форвардів кинулася в атаку. Але психологічно матч уже був програний чемпіоном, і його запалу вистачило ненадовго. Цікавий поєдинок був дещо зіпсований грубою поведінкою півзахисника торпедівців Валерія Вороніна, якому за неодноразове порушення правил суддя запропонував залишити поле.

Цей матч висунув нас на перше місце з 35 очками. У «Торпедо» стало на очко менше. Ще одну перемогу здобув «Спартак» – над «Локомотивом» – 4:1, а армійці перемогли ростовських одноклубників. Перші місця розподілялись так: «Динамо» – 35 очок, «Торпедо» – 34, ЦСКА – 33, «Спартак» – 31. Боротьба набувала надзвичайної гостроти. Кожна помилка, кожен зрив могли дати найнеприємніші наслідки. І з бажанням здобути ще одну перемогу, яка закріпила б наше лідерство, ми вирушили в Харків – на поєдинок з «Авангардом». Але ми знали, що харків’яни без бою не віддадуть нам два очка. Так воно й сталося. «Не пішла» в нас гра. Слизьке поле і дощ зіпсували зустріч. Позначилось на ній і те, що ми надто вірили в свою перевагу. То чи варто дивуватись непередбаченому розвиткові подій? Вже на перших хвилинах матчу прикра помилка захисників коштувала нам гола. А харків’яни, переконавшись, що не такий страшний чорт, як його малюють, сміливо і дружно перейшли в напад. Багато небезпечних моментів створив біля наших воріт їхній нападаючий Микола Корольов – атлетично побудований спортсмен, що володіє гарматним ударом. Але подвоїти рахунок господарі поля не зуміли.

Лише після відпочинку деяка територіальна перевага була на нашому боці. Проте ми ще довго не могли відігратись. Нам перешкоджав це зробити насамперед воротар Уграїцький. Він не раз з честю виходив з дуже важких ситуацій. А взагалі захист харків’ян, з яким ми вперше зустрілися в спортивній боротьбі, проявив себе з найкращого боку. Було просто дивно: заслужений майстер спорту Олександр Пономарьов, старший тренер «Авангарда», сам у минулому такий блискучий нападаючий, зумів прищепити своїм вихованцям смак до оборони і побудував справді надійну захисну фортецю. Але про це трохи далі.