Читаем На футбольних меридіанах полностью

Тут треба сказати, що харків’яни відіграли в цьому сезоні надзвичайно корисну роль для розвитку радянського футбола. Олександр Пономарьов використав бразільську систему побудови оборони, але принципово вдосконалив її. У бразільців три захисники і один півзахисник діють на полі так, що їх взаємне розташування нагадує ромб. А Пономарьов поставив своїх чотирьох захисників по фронту, що помітно зменшило (точніше – звузило) оперативний простір на підступах до штрафного майданчика «Авангарда». В небезпечних ситуаціях до цих чотирьох захисників приєднувалися ще два-три футболісти. Авангардівці інколи йшли навіть на те, щоб тримати в нападі лише двох-трьох гравців. Більше того, вони віддавали суперникові і центр поля, що досі вважалось у нас дуже небезпечним і рискованим. Але далі вони форвардів не пропускали. Ось чим пояснюється той факт, що за весь сезон харків’яни пропустили найменше голів серед всіх інших команд – тільки 25.

Не зуміли зламати їхнього опору і ми. Після фінального свистка судді матчу над стадіоном імені М. С. Хрущова пролунав голос диктора. Він повідомив, що «Пахтакор» взяв гору над «Торпедо». Все! В чемпіонаті була поставлена остання крапка. Ми стали чемпіонами країни, незалежно від результатів останнього туру.

Я дивлюсь на стадіон і не вірю своїм очам: він палає тисячами саморобних смолоскипів. Я багато мандрував по світу, але такого бурхливого прояву радості ніде не бачив. Люди обнімаються, як рідні, цілуються, щось вигукують, і майже в кожного в руках газета, охоплена полум’ям. В небо злітають ракети – білі, жовті, зелені, червоні. Десь взявся і оркестр. По трибунах пробігають проміння прожекторів кінорепортерів. Над стадіоном, заповнюючи вечірнє небо, пливе і шириться нескінченне «Ура-а-а!».

Час розходитись по домівках, але глядачі не залишають трибун. Вони гчмагають, щоб їхня улюблена команда знову з’явилась на полі. І хлопці виходять, ледве встигнувши помитись. Їх підхоплюють на руки, несуть повз палаючі трибуни, качають, обнімають, бажають здоров’я, нових успіхів. І ще й ще злітають у небо ракети, гримить «Ура!», штормовими перекатами вриваючись на вулиці Києва, линучи всіма магістралями нашого чудового міста.

А в цей час у роздягальні знімають останні епізоди цього дня кінорепортери, цілуються, поздоровляючи один одного, тренери Соловйоз і Пономарьов, а ми, футболісти, приймаємо від своїх поклонників своєрідний приз – дев’ятикілограмовий шоколадний торт.

Але і після цієї перемоги нам не можна відпочивати. Залишається останній матч – з московським «Локомотивом». Сидячи в експресі, який везе нас у столицю, ми говоримо один одному:

– Давайте тепер, коли можна вже не думати про очка, покажемо все, на що здатна наша команда.

– Не забувайте, – нагадує Соловйов, – що в Москві ви вже гратимете як чемпіони. Отже треба довести, що це високе звання дісталося нам не випадково. Покажіть найвищий клас, хлопці!

І команда зіграла цей матч у відмінному стилі. Хлопці діяли вільно і невимушено, імпровізуючи по ходу гри. Якби залізничники відібрали в нас два очка, вони могли б ще боротись за призове місце. Але це було їм не під силу, хоч першими відкрили рахунок вони.

Ось Андрій Біба метрів з 35 забиває у відповідь такий гол, що на трибунах здіймається овація. Ось Віктор Каневський примушує Маслаченка знову двічі виймати м’ячі з сітки, забивши їх з такою силою, – що після гри воротар «Локомотива» чесно визнав:

– Мені здалося, що м’яч прорвав сітку і полетів на трибуну. Я спершу навіть не зрозумів, де саме він пройшов у ворота.

Без усякого напруження довівши рахунок до 4:1, ми перестали грати, бо матч уже втратив будь-який інтерес. На ворота замість Макарова став Клюєв і… пропустив два м’ячі. Але це вже не мало ніякого значення. Ми добилися головного – показали, що команда київського «Динамо» може продемонструвати футбол справді високого класу.

То була для нас остання гра в чемпіонаті країни, але не остання в сезоні. Ми мали ще провести три товариські матчі проти англійських команд: «Астон Вілла», «Евертон» і «Арсенал» Ми дуже втомилися за сезон і з радістю скористались маленьким відпочинком перед виїздом за кордон.

Тільки тепер ми могли спокійно проаналізувати всі свої матчі, пригадати все цікаве, підбити остаточні підсумки. «Динамо» Києва набрало 45 очок, забило 58 м’ячів, пропустило 28 – на три більше, ніж харківський «Авангард». Тринадцять турів підряд ми пройшли без поразок. Команда здобула 18 перемог, зробила 9 нічиїх і тільки тричі йшла з поля переможеною. Баланс торпедівців був набагато гірший – 19 перемог, 3 нічиї, 8 поразок. У фіналі тільки наша команда не знала гіркоти поразки і не віддала жодній іншій команді двох очок. Нарешті, граючи на своєму полі, ми втратили мінімум очок – три. Інші 12 матчів ми вдома виграли.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Академик Императорской Академии Художеств Николай Васильевич Глоба и Строгановское училище
Академик Императорской Академии Художеств Николай Васильевич Глоба и Строгановское училище

Настоящее издание посвящено малоизученной теме – истории Строгановского Императорского художественно-промышленного училища в период с 1896 по 1917 г. и его последнему директору – академику Н.В. Глобе, эмигрировавшему из советской России в 1925 г. В сборник вошли статьи отечественных и зарубежных исследователей, рассматривающие личность Н. Глобы в широком контексте художественной жизни предреволюционной и послереволюционной России, а также русской эмиграции. Большинство материалов, архивных документов и фактов представлено и проанализировано впервые.Для искусствоведов, художников, преподавателей и историков отечественной культуры, для широкого круга читателей.

Георгий Фёдорович Коваленко , Коллектив авторов , Мария Терентьевна Майстровская , Протоиерей Николай Чернокрак , Сергей Николаевич Федунов , Татьяна Леонидовна Астраханцева , Юрий Ростиславович Савельев

Биографии и Мемуары / Прочее / Изобразительное искусство, фотография / Документальное
Образы Италии
Образы Италии

Павел Павлович Муратов (1881 – 1950) – писатель, историк, хранитель отдела изящных искусств и классических древностей Румянцевского музея, тонкий знаток европейской культуры. Над книгой «Образы Италии» писатель работал много лет, вплоть до 1924 года, когда в Берлине была опубликована окончательная редакция. С тех пор все новые поколения читателей открывают для себя муратовскую Италию: "не театр трагический или сентиментальный, не книга воспоминаний, не источник экзотических ощущений, но родной дом нашей души". Изобразительный ряд в настоящем издании составляют произведения петербургского художника Нади Кузнецовой, работающей на стыке двух техник – фотографии и графики. В нее работах замечательно переданы тот особый свет, «итальянская пыль», которой по сей день напоен воздух страны, которая была для Павла Муратова духовной родиной.

Павел Павлович Муратов

Биографии и Мемуары / Искусство и Дизайн / История / Историческая проза / Прочее