Нямлик і Балакуча Квіточка

— Але ж ти і сама впоралася. А я, на всяк випадок, весь час був біля тебе. Просто ти мене не бачила. Ти ж хотіла навчитися чарувати сама?

— Так, звичайно, — усміхнулася дівчинка, — а тепер, якщо ти не проти, я вичарую своє повернення. Треба вже мінятися місцями з Кулькою. Та й тобі варто завітати до нас у садочок. Тим більше, що сьогодні у нас на вечерю має бути манна каша!

ПУСТОТЛИВИЙ ВОДОГРАЙ

Розділ перший,

у якому Олянка знайомиться з пустотливим водограєм,

а нямлик сердиться

Олянці снився дощ. Вона бігла по вулиці, прикриваючись яскравою жовтою парасолькою, але це не допомагало і великі краплини раз у раз падали їй на ніс, на щоки і на чоло.

Потім вода почала затікати за комір і дівчинка прокинулася.

— Ой! Це мені не сниться, — прошепотіла Олянка. У тьмяному світлі місяця вона побачила, що зі стіни, якраз у тому місці, де під шпалерами був замаскований вхід до Країни нямликів, струменить вода.

Здавалося, що в її кімнаті б’є водограй — тоненькі, мов павутинка, струмені розліталися на всі боки, і на підлозі вже утворилася чимала калюжа.

Дівчинка зіскочила з ліжка й почала затуляти дірку всім, що потрапляло під руку: носовичком, шкарпетками, капцями. Та від цього вода зі стіни задзюркотіла ще веселіше.

Добре, що на підвіконні стояв порожній глечик, з якого Олянка поливала квіти. Дівчинка швиденько поставила його впритул до мокрої стіни, й вода, ніби тільки на це й чекала, потекла прямісінько до глечика.

«Цікаво, а як же Буцик зможе тепер до мене приходити?» — тільки встигла подумати дівчинка, і тієї ж миті до глечика шубовснув мокрий-мокрісінький нямлик.

— Бачиш, що наробив цей пустотливий водограй?! — обурено закричав Буцик, здираючись на край глечика.

Олянка взяла малого чоловічка на руки, посадила на підвіконня й запропонувала:

— Може, ти переодягнешся?

— І ти ще глузуєш з мене? — образився Буцик, — хіба ти не знаєш, що наше вбрання чарівне? Ми навіть купаємося, не роздягаючись. Бо щойно якийсь здоровань чи здорованиха заберуть наші чарівні камізельки, курточки, штанці, а головне — ковпачки, як уся чарівна сила перейде до них.

— Як? — вражено запитала Олянка, — невже так просто здобути чарівну силу? Просто забрати у нямлика його костюмчик?

— Ну, звісно, ні! Це зовсім непросто. Спершу здоровань чи здорованиха мають стати маленькими. Потім надягти на себе костюм нямлика, а тоді… треба промовити оті два секретні слова, які я тобі довірив, і про які ти пообіцяла не розповідати жодному здорованеві…

— Так, так, — я пам'ятаю, — запевнила нямлика дівчинка.

— Ти стільки разів допомагала нам у скруті й довела, що на тебе можна покластися, — проказав Буцик і усміхнувся.

Олянка вирішила, що надійшла слушна мить. Вона набрала повні груди повітря і попросила:

— Буцику, будь ласка, скажи, як можна стати маленькою. Я хочу хоча б раз перетворитися на нямлика і сама влаштувати якусь чарівну пригоду.

— Мені треба подумати, але поки я не висохну, нічого путнього не придумаю, — забуркотів нямлик, викручуючи свій квітчастий ковпачок.

— Зажди, я зараз, — Олянка навшпиньки, щоб не розбудити батьків, вибігла з кімнати і за хвилю повернулася з феном у руках.

Розділ другий,

де ми дізнаємося, що нахаби, яких вчасно не зупиняють,

стають справжнісінькими лиходіями

Олянка так поспішала висушити мокре вбрання Буцика, що ввімкнула фен на повну потужність. Тієї ж миті маленького мокрого чоловічка підхопив теплий вітер, і він мало не вилетів у вікно.

Добре, що дівчинка встигла вхопити нямлика за штанці й посадити на зручне крісло-гойдалку, що стояло в кутку кімнати. Олянка думала, що Буцик розсердиться, але він задоволено примружився і сказав:

— Яка чудова розвага! Колись я вже літав у потоках прохолодного повітря над велетенським водоспадом, але мені для цього довелося перелетіти мало не півсвіту. А тут така забава просто під боком. Треба буде якось іще політати…

— Зажди, Буцику, ти ж хотів, щоб я тебе спершу висушила, — нагадала Олянка.

— А я вже сухий, — промовив нямлик і, пригадавши, що пустотливий водограй досі дзюркотить зі стіни, заклопотано додав, — цього розбишаку треба чимшвидше приборкати, а то він затопить не лише вашу квартиру, а й весь будинок.

— А що для цього треба зробити? Поглянь, глечик уже майже повний…

— Як це що?! — обурився нямлик. — Звичайно, попоїсти Чарівної Страви!

На щастя, Олянка тільки вчора принесла із садочка повнісіньку коробочку манної каші, тож малий чоловічок зручно вмостився на кріслі-гойдалці, витягнув із кишені курточки невеличку ложечку, і вона замиготіла в повітрі з шаленою швидкістю.

При цьому Буцик раз у раз плямкав і приказував:

— Ням! Ням! Ням!

Коли коробочка спорожніла, Буцик відкинувся на спинку крісла, поплескав себе по животу і вдоволено замружився. А тоді зістрибнув на підлогу й підійшов до мокрої стіни.