Нямлик і Балакуча Квіточка

— Ти не розумієш — Пухнастик стільки разів перемагав на котячих виставках, що у квартирі тьоті Галі всі стіни обвішані грамотами, дипломами й медалями. А у вітальні висить величезний портрет тьоті Галі з Пухнастиком на руках. Тепер вона щодня сидить навпроти того портрета, дивиться на свого котика і тяжко зітхає. Ми їй пропонували взяти кошенятко, але вона й чути про це не хоче. Сподівається, що колись рудий чемпіон до неї повернеться.

— Дуже дивна історія, — замислився Буцик, — мабуть, я спробую її розгадати, але тільки після того, як трохи попоїм…

Розділ другий,

де Буцик, попоївши чудодійної каші, починає чарувати,

а Пухнастих готує своїх хвостатих друзів до нового життя

— Ой, вибач, я зовсім забула, — перепросила дівчинка, — частування на тебе чекає. Цього разу я принесла подвійну порцію!

Олянка витягла зі схованки під кріслом металеву коробочку, вщерть наповнену манною кашею, — чи, вірніше, Чарівною Стравою, як її називали нямлики.

Малий чоловічок дістав із кишені крихітну ложечку і почав швидко-швидко наминати кашу, примовляючи:

— Ням-ням-ням!

Не минуло й кількох хвилин, як коробочка спорожніла, а вдоволений Буцик акуратно облизав ложечку і сховав її назад до кишені.

— Ось тепер можна братися до діла, — проказав нямлик і вдоволено потер ручки.

Олянка вже звикла до того, що Чарівна Страва може подіяти на нямлика в будь-яку мить.

Тому вона не здивувалася, коли раптом на її очах маленький чоловічок збільшився і перетворився на хлопчика, вбраного у кумедний квітчастий костюмчик і такий самий ковпачок.

— Спершу треба простежити, куди поділися усі ті коти. Певно, у них десь тут поблизу є якась схованка. Полетіли! — сказавши це, Буцик ухопив Олянку за руку, і вони разом вилетіли крізь відчинене вікно.

За мить дівчинка й нямлик плавно приземлилися посеред двору.

— Поглянь, ось сліди котячих лап. Ого, тут і справді була величезна котяча зграя. Цікаво, навіщо вони збиралися? Невже лише задля того, щоб понявчати під твоїми вікнами?

— А може, Пухнастик хотів, щоб його почула тьотя Галя?

— То чому ж він утік, коли ти його покликала? Я відчуваю, що за всім цим криється якась таємниця, і без Пухнастика ми її не розгадаємо.

Уночі пройшов дощ, і тому на вологій землі було добре видно відбитки круглих котячих лапок. Сліди зникли біля великого скляного павільйону, що стояв посеред густого старовинного парку.

— Як ми туди зайдемо? Он який замок висить на дверях! — захвилювалася Олянка.

— Чи ти забула — після такої порції Чарівної Страви я можу пройти крізь будь-які стіни, — нямлик приклав долоню до скляної поверхні й ступив усередину темного павільйону.

Тримаючись за Буцикову руку, Олянка теж легко туди пройшла — їй було страшенно цікаво, куди ж поділися коти.

— Чуєш? — прошепотів Буцик.

Олянка прислухалася, але нічого не почула. Нямлик приклав палець до губ і показав, щоб вона йшла за ним. Вони обережно скрадалися довгим скляним коридором і нарешті побачили тьмяне світло.

Дівчинка зазирнула всередину величезної зали зі сценою посередині й завмерла, вражена побаченим.

На сцені, вишикувавшись у кілька рядів, стояли коти. Були серед них зовсім маленькі кошенята, були прості сіренькі кішечки й дорослі мордаті коти усіх кольорів і відтінків.

І видно було, що всі вони — безпритульні. Перед ними на задніх лапах стояв Пухнастик і урочисто промовляв:

— Дорогі хвостаті друзі! Я зібрав вас із підвалів, підворіть та горищ, бо ви нікому не потрібні.

Безпритульні коти захитали головами й жалібно занявчали на різні голоси.

— Колись я жив у затишній квартирі й тричі на день їв котячі консерви і запивав їх свіжим молочком. Я думав, що моя господиня тьотя Галя любить мене. Але потім зрозумів, що їй потрібні були тільки мої медалі. А коли я не переміг на останній котячій виставці, моя господиня схотіла мене продати. Тоді я й подався світ за очі. А коли побачив, скільки котів не мають ні даху над головою, ні їжі, то вирішив зібрати вас усіх і навчити… співати. Ми будемо влаштовувати котячі концерти, а люди нас за це годуватимуть. Згода?!

— Згода! Згода! — закричали безпритульні коти.

— Тоді почнемо, — скомандував Пухнастик і змахнув лапами.

І тут піднявся такий страшний лемент, якого Олянка не чула ніколи в житті. Вона затулила вуха й озирнулася на Буцика. Та, здавалося, котячі співи дуже розвеселили нямлика, бо він реготав так, що аж схопився руками за живіт.

Розділ третій,

у якому звучить неймовірно зворушлива пісня,і

читач разом з Олянкою та Буциком ледве стримує сльози

— Ти чого? — здивувалася Олянка, дивлячись на Буцика.

— Просто я уявив, як ці котяри співатимуть перед публікою. Наприклад, зберуться посеред міста рано вранці й почнуть отак верещати на сотню голосів. Боюся, що мешканці вашого міста не дуже зрадіють…

— Зажди, — перебила нямлика дівчинка, — я не зрозуміла, що там Пухнастик казав про тьотю Галю?