Читаем Око ґолема полностью

Дівчина тихо зойкнула і притулилася спиною до найближчої скелі. Відкинувши голову назад, вона заціпеніла в гордовитому чеканні. Ударив грім — такий гучний, що розбудив би й мерця. Дівчина приголомшено поглянула вгору. З неба величною ходою спускався воїн — у посрібленій куртці, накинутій на голе тіло, довгому плащі, штанях з буфами й елегантних пантофлях із задертими носаками. За поясом, оздобленим самоцвітами, стриміла здоровенна шабля. Воїн сходив униз, так само відкинувши назад голову, виблискуючи темними очима, задерши орлиного носа й пихато випнувши підборіддя. На його чолі стирчали білі криві ріжки.

Воїн м'яко ступив на землю недалеко від дівчини, що аж приросла до скелі, й байдуже всміхнувся. Довкола залунали тихі жіночі зітхання.

— О, невже ти заніміла, Амариліс? Невже ти так швидко забула обличчя свого коханого джина?

— О, ні, Бертілаку! Хай би минуло не сім, а сімдесят років — мені й тоді не забути жодного волоска на твоїй напомадженій голові. Ні, мій язик ціпеніє, а серце тріпоче зі страху: що, як чарівник прокинеться й застане нас! Тоді він накладе важкі кайдани на мої стрункі білі ноги, а тебе замкне у своїй пляшці!

Джин, однак, лише гучно зареготав:

— Чарівник спить! Моя магія дужча за його магію, й так буде завжди. Проте ніч минає, а на світанні я мушу повернутися до своїх братів-афритів, щоб разом з ними мчати повітряним океаном. Іди в мої обійми, люба! У ці короткі години, поки я ще маю людську подобу, нехай місяць стане свідком нашого кохання, що кине виклик взаємній ненависті наших народів до кінця світу!

— О Бертілаку!

— О Амариліс, мій лебедю Аравії!

Джин підійшов і міцно обняв рабиню-красуню. Тут уже Кіті остаточно заболіло в спині, й вона засовалась у кріслі.

Джин з дівчиною почали чудернацький танець: їхній одяг майорів у повітрі, а руки й ноги граційно витягалися. Музика вдарила удвічі дужче. Кіті по-котячому позіхнула, сповзла трохи нижче й потерла очі долонею. Потім намацала паперовий пакуночок, дістала звідти останні кілька солоних горішків, кинула їх собі до рота й заходилася байдуже жувати.

Хвилювання, що завжди огортало її перед роботою, наче ножем штрикнуло їй у бік. Це було звичне відчуття — Кіті чекала його. Але тепер до нього домішалася ще й нудьга від нескінченної набридливої вистави. Енн, звичайно, має рацію: це буде чудове алібі. Одначе Кіті воліла б зараз гуляти вулицями, щоб заспокоїти нерви, й ховатись від патрулів, ніж дивитися цю нісенітницю.

А на сцені Амариліс — полонена дівчина-місіонерка з Чізвіка — завела пісню, де вкотре присягалась у вічному коханні до джина, якого зараз пригортала до своїх грудей. Високі ноти в неї були такі потужні, що в Бертілака ворушилося на голові волосся і гойдалися сережки у вухах. Кіті скривилась і оглянула темні силуети людей у передніх рядах, шукаючи Фреда й Стенлі. Ось вони! Сидять, подавшись уперед і не зводячи зі сцени очей. Кіті закопилила губи: їм, мабуть, до вподоби ця Амариліс...

Нічого. Головне, аби не проґавили.

Кіті позирнула собі під ноги, в темряву. Там лежала шкіряна торбинка. Від неї в череві неприємно засмоктало: Кіті заплющила очі й мимоволі намацала при боці звичне руків’я ножа. Тільки спокій... усе буде гаразд.

Коли ж нарешті антракт?! Піднявши голову, Кіті обвела поглядом темні стіни зали. Обабіч сцени були ложі для чарівників, обтяжені золоченою ліпниною й важкими червоними завісами, які мали захищати тих, хто сидів за ними, від очей простолюду. Проте всі чарівники міста вже подивилися цю п’єсу — задовго до того, як її показали жадібному до сенсацій натовпу. Отож сьогодні завіси було відсунуто, й ложі були порожні.

Кіті позирнула на свій зап’ясток: у залі темно, годинника не видно. їй, звичайно, доведеться пережити ще силу-силенну трагічних розлук, жорстоких викрадень і радісних зустрічей, перш ніж почнеться антракт. А найголовніше, що глядачам це все сподобається. Вони, мов барани, купчаться в цій залі щовечора й щороку. Зараз, напевно, вже цілий Лондон подивився «Лебедів Аравії», а дехто й не раз. Одначе з провінції досі приїздили автобуси, що привозили нових роззяв, жадібних до цих дешевих розкошів.

—Люба! Замовкни!

Кіті схвально кивнула. Чудово, Бертілаку. Інакше ця арія ніколи б не скінчилася.

— Що сталося? Ти почув щось таке, чого не чую я?

— Цить! Мовчи. Ми в небезпеці...

Бертілак крутнув туди-сюди своїм шляхетним профілем. Поглянув угору, потім униз. Нюхнув повітря. Все було тихо. Багаття догоріло, чарівник дрімав, місяць зник за хмарами, і в небі мерехтіли холодні зорі. З глядацької зали не лунало ні звуку. На своє превелике обурення, Кіті відчула, що й сама затамувала подих.

Джин несподівано вигукнув прокльон, вихопив меча з піхов і обняв перелякану дівчину.

—Амариліс! Вони йдуть! Я бачу їх своїм таємним зором!

—Хто, Бертілаку? Кого ти бачиш?

Перейти на страницу:

Похожие книги

Неудержимый. Книга XXIII
Неудержимый. Книга XXIII

🔥 Первая книга "Неудержимый" по ссылке -https://author.today/reader/265754Несколько часов назад я был одним из лучших убийц на планете. Мой рейтинг среди коллег был на недосягаемом для простых смертных уровне, а силы практически безграничны. Мировая элита стояла в очереди за моими услугами и замирала в страхе, когда я брал чужой заказ. Они правильно делали, ведь в этом заказе мог оказаться любой из них.Чёрт! Поверить не могу, что я так нелепо сдох! Что же случилось? В моей памяти не нашлось ничего, что могло бы объяснить мою смерть. Благо, судьба подарила мне второй шанс в теле юного барона. Я должен снова получить свою силу и вернуться назад! Вот только есть одна небольшая проблемка… Как это сделать? Если я самый слабый ученик в интернате для одарённых детей?!

Андрей Боярский

Приключения / Самиздат, сетевая литература / Попаданцы / Фэнтези
Сердце дракона. Том 10
Сердце дракона. Том 10

Он пережил войну за трон родного государства. Он сражался с монстрами и врагами, от одного имени которых дрожали души целых поколений. Он прошел сквозь Море Песка, отыскал мифический город и стал свидетелем разрушения осколков древней цивилизации. Теперь же путь привел его в Даанатан, столицу Империи, в обитель сильнейших воинов. Здесь он ищет знания. Он ищет силу. Он ищет Страну Бессмертных.Ведь все это ради цели. Цели, достойной того, чтобы тысячи лет о ней пели барды, и веками слагали истории за вечерним костром. И чтобы достигнуть этой цели, он пойдет хоть против целого мира.Даже если против него выступит армия – его меч не дрогнет. Даже если император отправит легионы – его шаг не замедлится. Даже если демоны и боги, герои и враги, объединятся против него, то не согнут его железной воли.Его зовут Хаджар и он идет следом за зовом его драконьего сердца.

Кирилл Сергеевич Клеванский

Фантастика / Самиздат, сетевая литература / Боевая фантастика / Героическая фантастика / Фэнтези