Око ґолема

Хлопчисько нарешті закінчив свої роздуми, знову поправив манжети й насупився. Обличчя його трохи скривилося — чи зі спроби здаватися поважнішим, чи з болю в шлунку: цього я напевно вам не скажу.

— Бартімеусе, — врочисто почав він, — вислухай мене уважно. Слово честі, я щиро шкодую, що мусив знову тебе викликати, проте вибору в мене немає. Обставини змінились, і поновлення знайомства піде на користь нам обом.

Він помовчав, сподіваючись, ніби я скажу щось до діла. Дзуськи! Бульбашка залишилась каламутною й нерухомою.

— В цілому, — провадив він, — усе просто. Уряд, членом якого я нині є[14], має намір цієї ж зими висадити військо в американських колоніях. Війна, вочевидь, дорого коштуватиме обом сторонам, але, оскільки колонії вперто не коряться волі Лондона, запобігти кровопролиттю не вдасться. Заколотники чудово організовані, в них є свої чарівники, навіть досить могутні. Щоб подолати їх, ми відрядимо туди великий загін магів-воїнів — у супроводі джинів та менших демонів.

Отут уже я обізвався. Посередині бульбашки відкрився рот:

— Програєте ви цю війну! Ти в Америці бував? А я там жив двісті років, щоправда, з перервами. Там така глушина, що кінця-краю не видно. Заколотники відступлять, затягнуть вас до нескінченної партизанської війни — і врешті-решт виснажать.

— Ні, ми не програємо. Але виграти буде непросто, твоя правда. Там загине чимало і людей, і джинів.

— Людей — це вже напевно.

— Джинів теж зазвичай гине не менше. Хіба не так? Ти свого часу побував у багатьох битвах. Ти знаєш, як це буває. Отож я й справді роблю тобі послугу. Старший архіваріус перегорнув літописи й склав реєстри всіх демонів, що можуть придатися до американської кампанії. Твоє ім’я там теж є.

Кампанія? Реєстри демонів? Щось не віриться! Вголос я, однак, не заперечував, сподіваючись витягти з хлопця якнайбільше відомостей. Бульбашка пересмикнулася, ніби стенувши плечима.

— Ну й гаразд, — відповіла вона. — Америку я люблю. Вона в будь-якому разі краща за цей лондонський свинарник, який ти називаєш батьківщиною. Жодного триклятущого натовпу—тільки небо, трави та білі гори на обрії...

Щоб підкреслити, як мені до вподоби Америка, я прибрав подобу усміхненого щасливого бізона.

Хлопчина всміхнувся у відповідь — тією самою знайомою тонкогубою усмішкою, яку я щиро зненавидів ще два роки тому.

— Он як! Ти, мабуть, давненько не бував в Америці?

Бізон скоса позирнув на нього:

— А що таке?

— Нічого. Тільки там нині теж повно міст, особливо на східному узбережжі. Часом навіть не менших за Лондон. Отут і є клопіт. Далі на захід справді тягнеться глухомань — ота, про яку ти згадував, — але вона не цікавить нас. Тобі доведеться битися в містах.

Бізон з удаваною байдужістю розглядав свою ратицю:

— А що до того мені?

— Справді? То, може, краще працюватимеш на мене? Я можу зробити так, щоб тебе викреслили з реєстрів. А мені ти служитимеш недовго — якихось кілька тижнів. Вартова служба, та й годі.

— Стояти на варті? — обурився я. — Виклич краще біса.

— А в американців, до речі, є й африти.

Це було вже занадто.

— Послухай-но, — мовив я, — краще я сам потурбуюся про себе. Битву при Ель-Аріші та облогу Праги я пережив без твого піклування. Скажи краще правду: в тебе великий клопіт, тому ти й наважився викликати мене знову. Дещо про це мені відомо... еге ж, Нате?

На мить мені здалося, що хлопчина от-от вибухне гнівом, та він вчасно опанував себе. Лише втомлено зітхнув.

— Гаразд, — зізнався він. — Я згоден. Я справді викликав тебе не тільки заради послуги.

Бізон вирячив очі:

— Оце так дивина!

— У мене тут проблеми, — вів далі хлопець. — Я мушу терміново добитися результатів. Інакше... — він міцно стиснув зуби, — мене, можливо, просто знищать. їй-богу, я охоче викликав би покірнішого де... джина. Мені просто нема часу розшукувати такого.

— Оце вже більше скидається на правду, — відповів я. — А вся ця історія з Америкою — побрехенька, еге ж? Ти просто хотів заздалегідь заручитись моєю вдячністю. І тобі не пощастило — я не повірив. Я знаю твоє справжнє ім’я і маю намір скористатися ним. Якщо в тебе є хоч краплина розуму, ти мене відпустиш — і негайно. Наша розмова скінчена.

Бізон промовисто задер голову й пихато закрутився в бульбашці.

Хлопчина аж підскочив:

— Бартімеусе, зачекай!..

— Ні! Благай скільки хочеш, цей бізон тебе не слухатиме.

— Я й не збирався благати тебе!

Нарешті цей шмаркач вибухнув справжнім гнівом. Лишенько, як він набундючився!

— Слухай мене! — гаркнув він. — Якщо ти мені не допоможеш, я загину! Тобі, щоправда, до цього байдуже...

Бізон здивовано озирнувся через плече:

— Ого, який ти могутній! Читаєш мої думки!

—То, може, тобі не байдуже до іншого? Війна в Америці — це не вигадка. Так, ніяких реєстрів поки що не існує. Та якщо ти не допоможеш мені, я перед смертю потурбуюсь про те, щоб твоє ім’я рекомендували до призову. А там повторюй собі моє справжнє ім’я скільки хочеш — мені вже буде все одно. Тож вибір у тебе один, — він згорнув на грудях руки. — Чи трохи постояти на варті, чи вирушити на війну. Вирішуй сам.

— Справді? — перепитав я.