Око ґолема

— Ти що, досі сердишся через оту пожежу в килимарні? От зануда! Якби не це, про нас і словечком не згадали б!

— Постраждали люди, Стенлі. Простолюд.

— Не люди, а запроданці! Прибігли рятувати хазяйські килими!

— Та помовч уже... — Кіті замовкла на півслові. Двері відчинились. Обтрушуючи з парасольки краплі, увійшла жінка середнього віку — чорнява, з обличчям, позначеним першими зморшками.

— Привіт, Енн, — мовила Кіті.

— Привіт усім! — жінка озирнулась і відчула напружений настрій, що панував у крамничці. — Що це, негода так засмутила вас? Чого це ви такі невеселі? Що трапилося?

— Нічого. Все гаразд, — Кіті спробувала безжурно всміхнутися: сперечатися далі було марно. — Як ти вчора попрацювала?

— Здобич багата, — відповіла Енн. Вона повісила свою парасольку на мольберт і підійшла до прилавку, дорогою скуйовдивши Фредові волосся. Із себе вона була досить незграбна й ходила трохи розвальцем, але очі її позирали туди-сюди швидко, наче в сороки. — Усі чарівники повилазили ввечері на набережну — помилуватись морським парадом. І — от дивина! — ніхто з них майже не пильнував своїх кишень. — Енн підняла руку й ніби вхопила щось пальцями. — Я витягла в них кілька перснів з потужними магічними камінцями. Шефа, напевно, вони зацікавлять. Він може показати їх панові Гопкінсу.

— Вони зараз у тебе? — стрепенувся Стенлі.

Енн показала йому язика:

— Ні, я дорогою зайшла до стаєнь і заховала їх у льосі. Гадаєш, я така дурна, що принесла б їх сюди? Ходи завари мені краще чаю, дурнику.

Стенлі зіскочив з прилавка й побіг до комори.

— Здається мені, що зараз це буде наш останній крам, — провадила Енн. — Хай там хто побешкетував на Пікаділлі — галасу було нівроку багато. Ніби каменем в осине гніздо пожбурили. Бачили, що вночі діялося в небі? Повнісінько демонів!

— Повнісінько, — буркнув зі свого стільця Фред.

— Знову цей Мендрейк, — додала Кіті. — Он у газеті про нього пишуть.

Енн понуро кивнула:

— В’їдливий, еге ж. Молодий та з ранніх...

— Зачекайте! — Кіті кивнула в бік дверей. До крамнички увійшов сухорлявий бородань. Він довго порпався в олівцях і записниках. Кіті з Енн заклопотано розкладали крам по полицях, і навіть Фред підвівся й чимось зайнявся. Нарешті чоловік купив усе, що треба, й пішов собі.

Кіті поглянула на Енн. Та хитнула головою:

— З ним усе гаразд.

— А коли повернеться шеф? — запитав Фред і кинув на підлогу коробку, яку саме тяг.

— Сподіваюся, що скоро, — відповіла Енн. — Вони з Гопкінсом задумали щось серйозне.

— От і добре. Скільки нам тут іще паритись?

Повернувся Стенлі з тацею, заставленою чашками. Разом з ним увійшов кремезний молодик із лляним волоссям і перев’язаною рукою. Він усміхнувся до Енн, ляснув по спині Кіті і взяв з таці чашку чаю.

Побачивши перев’язану руку, Енн спохмурніла.

—Де? — коротко спитала вона.

— Побився, — молодик відсьорбнув чаю. — Минулого вечора, біля пивнички «Чорний собака». З так званою «активною групою простолюду». Хотів зацікавити їх справжньою боротьбою. А вони всі злякались — і відмовились. Я трохи розлютився і сказав їм усе, що про них думаю... От лайно! — він скривився. — Гаразд, то дурниця.

— Дурень ти, Ніку, — зауважила Кіті. — Так ти нікого до нас не залучиш.

Нік набундючився:

—Ти б почула їхні балачки! Страшенні боягузи!

— Еге ж, боягузи! — підхопив Стенлі, ковтаючи чай.

— Чого ж вони бояться? — поцікавилася Енн.

— Чого завгодно: демонів, чарівників, куль-шпигунів, будь-якої магії, поліції, переслідувань... Усе марно!

— Що ж тут дивного, — зауважила Кіті. — Вони ж не мають наших переваг.

Нік хитнув головою:

— Хтозна? Вони навіть перевірити не хочуть! Я трохи натякнув на те, чим ми займаємось, — скажімо, про оту історію з килимарнею, — а вони принишкли, втупились у кухлі з пивом і мовчать. Сміливості — ось чого їм браіуєі

Він сердито брязнув чашкою об прилавок.

— От якби шеф повернувся, — мовив Фред. — Він би нам сказав, що робити.

Кіті знову вибухнула:

— Звичайно, ніхто не захоче, щоб його вплутували в такі справи, як ця пожежа в килимарні! Брудна, небезпечна робота, та й шкоди від неї більше простолюду, ніж чарівникам! У тім і річ, Ніку. Треба їм показати, що ми не просто влаштовуємо вибухи. Показати, що ми ведемо їх до....

— Тільки послухайте! — пирхнув Стенлі. — Яка добренька Кіті!

— Це ти послухай, гаденя...

Енн двічі грюкнула своєю чашкою об прилавок — так, що чашка аж тріснула, — і втупилась у вхідні двері. Молодь неквапом, не дивлячись у той бік, розійшлася по крамниці. Кіті стала за прилавок, Нік повернувся до комори, Фред знову підхопив коробку.

Двері крамнички відчинились, і всередину майнув худорлявий молодик у плащі, застібнутому на всі гудзики. Молодик відкинув каптур, відкривши копицю темного волосся, й з усмішкою підійшов до прилавка, де Кіті перебирала пробиті чеки.

— Добридень, — обізвалася Кіті. — Чим можу стати вам у пригоді?

— Доброго ранку, панночко, — молодик почухав носа. — Я з Міністерства державної безпеки. Дозвольте про дещо вас запитати.

Кіті поклала чеки на місце й уважно, щиро поглянула на молодика:

— Будь ласка!

Той усміхнувся ще ширше: