Читаем Око ґолема полностью

Хлопець важко дихав, волосся знову затулило йому половину обличчя.

— Так. Якщо зрадиш мене — нарікай на себе.

Бізон обернувся й пильно вирячився на хлопця. Правду кажучи, трохи постояти на варті набагато легше, ніж вирушати на війну: бій — річ непередбачувана. Хоч як дратував мене цей юнак, він завжди видавався мені трохи приємнішим за інших моїх хазяїв. Чи залишився він таким донині — сказати поки не можна. Часу збігло небагато, може, він ще не зовсім зіпсувався... Я розстебнув передню стінку бульбашки й висунувся з неї, впершись у підборіддя ратицею.

— Здається, ти знову виграв, — тихо промовив я. — Вибору в мене, схоже, немає.

Хлопець стенув плечима:

— Еге ж, немає.

— Якщо вже так, — провадив я, — то принаймні розкажи мені про свій клопіт. Як я бачу, ти робиш непогану кар’єру... Яка в тебе посада?

— Я працюю в Міністерстві внутрішніх справ.

— Внутрішніх справ? Там, де працював Андервуд? — бізон підняв брови. — Виходить, дехто все-таки вирушив слідами колишнього наставника...

Хлопчина прикусив язика:

— Неправда. Це його ніяк не стосується.

— Може, дехто ще почувається трохи винним у його смерті...[15]

Хлопець почервонів:

— Що за бридня! Мені порадила вступити туди моя нова наставниця...

— Еге ж, еге ж! Вельмишановна панна Вайтвел. Дивовижна особа![16] — я уважно оглядав його, дедалі більше захоплюючись новим завданням. — А вбрання тобі теж вона підбирає? Що це за циркове трико? Крізь нього можна прочитати ярлика на твоїх трусиках! А оці твої манжети...

— Ця сорочка дуже дорога! — визвірився хлопець. — Міланський шовк! А широкі манжети нині в моді...

— Вантузи з мереживом, та й годі! Як це тебе протягом досі не звіяло! Я б на твоєму місці обрізав їх і пошив собі другий костюм. Незгірший за цей. Або гарненький чіпок на голову..

Помітно було, що ці кпини з його вбрання зачіпають хлопця більше, ніж згадки про Андервуда. Еге ж, за два роки його вдача таки змінилася... Він спробував затамувати свій гнів, щохвилини поправляючи манжети й пригладжуючи волосся.

— Поглянь на себе! — провадив я. — Скільки нових маленьких звичок! Ти, мабуть, наслідуєш своїх любих чарівників...

Він поспіхом опустив руку:

— Аж ніяк!

— Ти, мабуть, і в носі колупаєш точнісінько, як панна Вайтвел. Ти так стараєшся бути схожим на неї!

Неприємно, звичайно, повертатися в світ людей, та мене все-таки тішило, як цей хлопчисько аж пересмикувався з люті. Я навіть дозволив йому кілька разів шалено підскочити у своєму пентаклі.

— Ти ж не забув, — весело закінчив я, — що на додачу до виклику я завжди пропоную приємну бесіду? Так би мовити, «в навантаження»?

Хлопець зі стогоном затулив обличчя:

— Може, мені краще померти?

Мені трохи полегшало. Будь-що основні засади наших відносин залишились незмінні.

— Гаразд, — погодився я. — Розкажи мені про цю вартову службу. Кажеш, там усе просто?

— Так, — підбадьорився хлопець.

— Проте від неї залежать і твоя робота, й навіть життя?

— Саме так.

—Але нічого небезпечного чи складного в ній немає?

— Ні. Ну.. — він помовчав.

Бізон сердито стукнув ратицею:

— Далі!

Хлопчина зітхнув:

— У Лондоні з’явилась якась нечиста сила — вельми небезпечна. Не марид, не африт і не джин. Жодних магічних слідів вона по собі не залишає. Минуло! ночі вона розгромила половину Пікаділлі. І «Піннове магічне знаряддя» теж.

— Справді? А що сталося з Сімпкіном?

— З фоліотом? Він загинув.

— Ой-ой-ой, який жаль![17]

Хлопець стенув плечима:

— Я певною мірою відповідаю за безпеку в столиці. Всю провину хочуть звалити на мене. Прем’єр-міністр лютує, а наставниця не хоче мене захищати.

— Що ж тебе здивувало? Я казав тобі, що за штучка ця Вайтвел.

Хлопчина спохмурнів:

— Вона ще пошкодує за своє віроломство, Бартімеусе! Краще не марнуймо час. Мені треба, щоб ти стояв на варті й вистежував нападника. Іншим чарівникам я так само накажу, щоб вони вислали своїх джинів. Що ти на це скажеш?

— Закінчуй швидше, — відповів я. — Яке це завдання? І на яких умовах?

Він сердито поглянув на мене з-за свого лискучого розпатланого волосся:

— Я пропоную таку саму угоду, як минулого разу. Ти служиш мені, не розголошуючи мого справжнього імені. Якщо ти будеш сумлінний і зведеш кепкування до мінімуму, твоя служба триватиме недовго.

— Я хочу знати точний термін. Щоб не залежати від твоїх примх.

— Гаразд. Півтора місяця. Для тебе це одна мить.

— А мої точні обов’язки?

— Загальний багатоцільовий захист господаря, тобто мене. Охорона певних місць у Лондоні. Переслідування та визначення невідомого лиходія, що має надзвичайну силу. Як це тобі?

— Охорона — добре. А ось щодо захисту... надто вже широко. Може, не треба?

— Тоді я не зможу бути певен, що ти дбатимеш про мою безпеку. Жоден чарівник від такого не відмовиться[18]. Інакше ти за першої-ліпшої нагоди застромиш мені ножа в спину. То як, ти згоден?

— Згоден.

— Тоді будь готовий прийняти своє завдання!

Він підняв руки й випнув підборіддя. Це не справило на мене великого враження, бо йому в очі без упину лізло волосся. Відразу було видно, що це звичайний чотирнадцятилітній шмаркач.

— Зачекай. Допоможу тобі. Бо вже пізно, тобі спатоньки пора.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Неудержимый. Книга XXIII
Неудержимый. Книга XXIII

🔥 Первая книга "Неудержимый" по ссылке -https://author.today/reader/265754Несколько часов назад я был одним из лучших убийц на планете. Мой рейтинг среди коллег был на недосягаемом для простых смертных уровне, а силы практически безграничны. Мировая элита стояла в очереди за моими услугами и замирала в страхе, когда я брал чужой заказ. Они правильно делали, ведь в этом заказе мог оказаться любой из них.Чёрт! Поверить не могу, что я так нелепо сдох! Что же случилось? В моей памяти не нашлось ничего, что могло бы объяснить мою смерть. Благо, судьба подарила мне второй шанс в теле юного барона. Я должен снова получить свою силу и вернуться назад! Вот только есть одна небольшая проблемка… Как это сделать? Если я самый слабый ученик в интернате для одарённых детей?!

Андрей Боярский

Приключения / Самиздат, сетевая литература / Попаданцы / Фэнтези
Сердце дракона. Том 10
Сердце дракона. Том 10

Он пережил войну за трон родного государства. Он сражался с монстрами и врагами, от одного имени которых дрожали души целых поколений. Он прошел сквозь Море Песка, отыскал мифический город и стал свидетелем разрушения осколков древней цивилизации. Теперь же путь привел его в Даанатан, столицу Империи, в обитель сильнейших воинов. Здесь он ищет знания. Он ищет силу. Он ищет Страну Бессмертных.Ведь все это ради цели. Цели, достойной того, чтобы тысячи лет о ней пели барды, и веками слагали истории за вечерним костром. И чтобы достигнуть этой цели, он пойдет хоть против целого мира.Даже если против него выступит армия – его меч не дрогнет. Даже если император отправит легионы – его шаг не замедлится. Даже если демоны и боги, герои и враги, объединятся против него, то не согнут его железной воли.Его зовут Хаджар и он идет следом за зовом его драконьего сердца.

Кирилл Сергеевич Клеванский

Фантастика / Самиздат, сетевая литература / Боевая фантастика / Героическая фантастика / Фэнтези