ПІСНІ

Не ди­вуй­тесь, добрі лю­ди,Добрі лю­ди, ви, сусіди,Що за­ду­му­юсь між ва­ми,Що жу­рю­ся я завсігди.Літа мої мо­лодії…Що ж по то­му? Що ж по то­му,Як без щас­тя, як без доліЖити в світі мо­ло­до­му?Моє щас­тя за го­ра­ми,Може, дру­гим по­ма­гає.Моя до­ля враз з Ду­наємВ синє мо­ре уп­ли­ває.Життя моє! Жит­тя моє!Ти - по­ко­ше­ная ни­ва.Не зос­та­лась, не приг­ну­ласьЖадна квіточ­ка щас­ли­ва.Серце сох­не, сер­це чах­не,Душа ра­да в хо­ло­до­чок;Но де гля­ну, по­див­лю­ся -Тільки камінь та пісо­чок.Серце сох­не, сер­це чах­не,

Як в полі би­ли­на тая,Поки йо­го не при­гор­неДе мо­ги­ла си­ро­вая.І при­гор­не мо­ги­лонька!..Хто ж рідненький там зап­ла­че?Хіба во­рон чор­нок­ри­лий,Пролітаючи, зак­ря­че!..І при­гор­не мо­ги­лонька!..Хто ж за ме­не спо­га­дає?Як по­ду­маю за сеє,З жа­лю сер­це роз­пу­кає…Не ди­вуй­тесь же ви, лю­ди,Не ди­вуй­тесь ви, сусіди,Що за­ду­му­юсь між ва­ми,Що жу­рю­ся я завсігди!

29 июня 1854 го­да.

Кам[енец]-Подол[ьский]

ПОВІЙ, ВІТРЕ, НА ВКРАЇНУ...

Повій, вітре, на Вкраїну,Де по­ки­нув я дівчи­ну,Де по­ки­нув чорні очі…

Повій, вітре, з по­лу­ночі.Між яра­ми там до­ли­на,Там біленькая ха­ти­на,В тій ха­тині го­лубонька,Голубонька-дівчинонька.Повій, вітре, до схід сон­ця,До схід сон­ця, край вікон­ця.Край вікон­ця постіль біла,Постіль біла, дівча ми­ле.Зупинися ниш­ком-тиш­комНад рум'яним білим лич­ком,Над тим лич­ком зу­пи­ни­ся,Чи спить ми­ла - по­ди­ви­ся.Як спить ми­ла, не збу­ди­лась -Нагадай їй, з ким лю­би­лась,З ким лю­би­лась і ко­ха­ласьІ ко­ха­ти при­ся­га­лась…Як заб'ється їй сер­денько,Як дівча зітхне тя­женько,Як зап­ла­чуть чорні очі,Вертай, вітре, к по­лу­ночі.

А як ме­не по­за­бу­ла,Як не­лю­ба при­гор­ну­ла -Ти розвійся край до­лині,Не вер­тай­ся з Ук­раїни…Вітер віє, вітер віє;Серце ту­жить, сер­це мліє…Вітер віє, не вер­тає,Серце з жа­лю за­ми­рає.

НЕ ЗНАЄШ ТИ ГО­РЯ...

1

Не знаєш ти го­ря,Не відаєш жа­лю, -Щасливий ти, дядькуПрохоре-ковалю!Заліза пу­да­миІ на­чин­ня маєш,Сядеш у світлиці -Думоньку га­даєш.І га­даєш ду­му:Скільки пудів взя­ти,

Щоб, на ди­во світу,Штабу ізку­ва­ти.І вдруг твої слу­гиВугля на­си­па­ють,Широкії міхиВогонь роз­ду­ва­ють.Горить чор­не вуг­ля,Горить, не зга­сає,Залізо ка­литься,Іскри роз­си­пає.Залізо збіліло -Хватаєш кліща­ми,Кладеш на ко­вад­ло,Вариш мо­лот­ка­ми.І го­то­ва шта­ба,І не маєш. Жа­лю…Щасливий ти, дядькуПрохоре-ковалю!

2