Подорож на Пуп Землі (Т. 2)

Я ніколи не повірю, що серед людей, котрі, маючи мізерний запас знарядь та інструментів, котрі придумали, як переміщати на кільканадцять кілометрів багатотонні статуї, не знайшлося нікого, хто не розумів небезпеки, що крилася в неконтрольованій вирубці лісів. До того, я не маю жодного сумніву, що таких свідомих рапануйців було декілька, можливо, кілька десятків чи навіть сотень, - ціла група, котра аргументовано доводила необхідність лімітувати споживання ресурсів, аби врятувати націю. Але… їх ніхто не послухав. Древня еліта вважала статуї важливішими. Рапануйці думали, що не проживуть без моаі, тому продовжували бездумно зводити кам’яних ідолів, нещадно вирубуючи ліси.

Я пишу ці слова і розглядаю на глобусі, який стоїть переді мною на столі, південну частину Тихого океану, напрочуд ясно уявляючи криваві події, що супроводжували занепад цивілізації на острові Пасхи. Знищення останнього дерева, розвал сільського господарства, голод, марні намагання продовжити роботу над ідолами… Затим повстання «коротковухих», практично повне винищення білої раси будівників, міжусобиці, знову голод, а далі - канібалізм і поступове повалення статуй.

Роздивляючись Рапа Нуї посеред безмежного океану, що займає заледве не півпланети, я несподівано усвідомив, що головна проблема острова Пасхи зовсім не в тому, що древні рапануйці не до кінця розуміли загрозу, яку несе в собі вирубка лісів. Корінь усіх їхніх нещасть таївся не в обмежених ресурсах острова і навіть не в одержимості будівництвом моаі. Головна проблема рапануйців крилася в іншому: їм просто не було куди плисти…

Хтось може спитати: ну й що з того? Яке нам діло до давно минулих справ? Набудували рапануйці своїх титанів, вирубали ліс, деградували, були винищені дикунами-полінезійцями - самі винні. Але не поспішайте з висновками. Проблема острова Пасхи є значно актуальнішою, аніж видається на перший погляд, і набагато ближчою до сьогодення, ніж нам того хотілося б…

* * *

Сонце зігріває Землю.

Атмосфера регулює температуру на поверхні Землі.

Сонячне тепло передається переважно через високочастотний діапазон видимого випромінювання. Це випромінювання проходить крізь атмосферу, практично не нагріваючи її, після чого досягає поверхні планети. Розігріта Сонцем земна поверхня тут-таки віддає назад частку отриманої енергії у вигляді низькочастотних інфрачервоних хвиль. Інфрачервоні промені можуть легко протинати атмосферу і повертатися назад у космос, одначе такі гази як СО₂

, водяна пара та метан поглинають низькочастотне випромінювання, вертаючи назад відбите від поверхні тепло. Таким чином перераховані гази діють наче ковдра, що захищає Землю від переохолодження.

Поглинання інфрачервоного випромінювання певними газами, що знаходяться в атмосфері, називається парниковим ефектом. Даний ефект є надзвичайно важливим для всього живого на Землі. Без парникових газів денна температура біля поверхні нашої планети сягала б +82°С (частка інфрачервоного світла, що йде від Сонця, також діставалася б поверхні). Вночі температура опускалася б до -140°С. Середня температура Землі дорівнювала б -17°С замість нинішніх +15°С. Маса льоду та снігу безперервно зростала б, відбиваючи щораз більше теплових променів назад у космос, ще більше понижуючи температуру поверхні, роблячи планету абсолютно непридатною для життя. Без парникового ефекту людської цивілізації просто не існувало б.

А проте парниковий ефект - це також і проблема. Постійне нарощення промислових потужностей, бездумне господарювання та використання викопних горючих палив підвищують концентрацію в повітрі вуглекислого газу та метану (який є супутнім продуктом сільського господарства: рис, худоба, вівці), таким чином посилюючи цей ефект. У результаті температура нижніх шарів атмосфери зростає непропорційно сонячній енергії, що дістається до Землі від Сонця. Вперше на це звернули увагу після публікації Е. Фрііс-Крістенсена та К. Лассена, двох данських учених, в журналі «Science» 1991-го року. У статті обґрунтовується твердження, що між середньорічною температурою поверхні землі та сонячною активністю існує чітка закономірність. Дві криві, що зображають коливання температури Землі за багато-багато років та сонячної радіації, практично накладалися одна на одну. Втім, на графіку в «Science» обидві криві обриваються на 1970-му році, оскільки… далі лінії розбігаються - крива, що відповідає температурі Землі, плавно, але неухильно тягнеться вгору. Серед науковців миттєво здійнялося чимало суперечок стосовно того, чим зумовлене таке неочікуване зростання температури: якимись природними процесами чи виключно діяльністю людини. Дискусії тривають і досі, але загальний висновок такий: за останні п’ятдесят-сто років щось змінилося на Землі, через що температура її поверхні самовільно зростає, і можна з великою певністю стверджувати, що всі сучасні та майбутні зміни клімату будуть викликані не тільки сонячною активністю.