Подорож на Пуп Землі (Т. 2)

Зрозуміло, ніхто не має права забороняти бідним країнам розвиватися, ніхто не може позбавити їх прагнення жити комфортно й заможно, от тільки… тут виникає одна проблема. Вона полягає в тому, що в той же час ніхто й ніколи не зможе примусити американців, канадців, німців чи, скажімо, британців відмовитися від розкоші. Уявіть, що буде, коли Китай, Індія, африканські країни почнуть споживати стільки ж ресурсів, скільки нині споживає західний світ… Нам потрібно буде ще чотири-п’ять планет Земля тільки для того, щоби прогодуватися…

Розв’язати цю дилему дуже важко. Китай та Індія, інші азіатські та африканські країни, що розвиваються, не припинять свого поступу, адже їхнє населення, як і всі інші люди на Землі, заслуговує на нормальне життя. Водночас не варто сподіватись на те, що США чи Євросоюз погодяться на зменшення об’ємів індустріального виробництва для того, аби втримувати промислові викиди на прийнятному рівні. Через це в першу чергу страждатиме планета, а отже, і ми, люди, які є невід’ємною частиною екосистеми.

Тож кліматичний саміт ООН не впорався зі своїм основним завданням. Після 2012-го кожна країна може розвертати власну промисловість як їй заманеться, вивергаючи в атмосферу стільки СО₂

та метану, скільки потягне її економіка. Певно, єдина делегація, представники якої дійсно переймалися екологічною ситуацією під час кліматичної конференції, - це посланці острівної країни Тувалу, яка першою щезне з лиця землі (чи то пак, океану), варто лиш рівню води піднятися на півметра.

Ви ще не бачите ніяких аналогій?…

Звісно, я розумію, наскільки безглуздими та далекими можуть видаватися вам такі проблеми. Певна річ, дуже важко, сидячи в зручному кріслі де-небудь в Україні чи будь-якій іншій європейській країні, коли за вікном приязно сяє сонечко і лагідний вітерець колише верхівки дерев, перейматися тим, що десь в Арктиці та Антарктиці тануть льодовики. Що з того, скажете ви, що цього року Антарктида «схудла» на кілька сотень тонн прісного льоду? Яке нам діло до кількох нещасних ведмедів, що не змогли догребти до берега?

Планета Земля - дуже складна система, і ми ще й досі не до кінця знаємо закони, за якими вона функціонує. Ми можемо лиш здогадуватись і висувати теорії про ті чи інші взаємозв’язки між природними явищами на основі статистичних даних. Утім, уже зараз не можна не помітити разючих і не завжди позитивних змін того середовища, у якому живемо. При цьому ніхто не поручиться, абсолютно ніхто не дасть гарантії, що одного дня ці зміни не стануть критичними, набувши незворотного характеру. Згадайте хоча б острів Пасхи. Останнє дерево впало (не зрубати його - означало залишити таке багатство ворожому кланові), після чого на Рапа Нуї настав колапс. Усього за кілька років повносила розвинута цивілізація перетворилася на зграйку дикунів, які гризуться між собою за останні шматки їжі.

Що ж трапиться, коли впаде наше «останнє дерево»?

На превеликий жаль, більшість людей пов’язують із глобальним потеплінням лише зростання рівня світового океану. Насправді ж для багатьох регіонів наслідки будуть катастрофічні.

За останнє століття за різними оцінками середня температура світового океану підвищилася на 0,2…0,6°C і продовжує зростати експоненціально. Якщо вона підніметься ще хоча б на 1…1,5°C, то всі прибережні міста на південному березі США, на східному узбережжі Японії, в Індонезії, на Філіппінах в буквальному розумінні порве на шматки ураганами ще задовго до того, як вони будуть затоплені внаслідок підвищення рівня океану, спричиненого таненням льодяних торосів у Антарктиді.

Зміна кліматичних зон завдасть чималої шкоди сільському господарству. В помірних регіонах почастішають засухи, в тропічних лісах спочатку зросте кількість опадів, що призведе до вимивання ґрунтів, врешті-решт перетворивши джунглі на пустелю.

Низькі температури вдержують певні мікроорганізми та різних шкідливих комах від проникнення у високі широти. Поширення цих мікроорганізмів, викликане глобальним потеплінням, призведе до розповсюдження не властивих для даних регіонів хвороб (наприклад, малярії).

Збільшення кількості опадів підвищить ризик повеней.

Екстремальні погодні умови наберуть загрозливого характеру.

В горах зникнуть зони вічних снігів, що порушить систематичність зрошення низинних територій, а це призведе до руйнування цілих екосистем, і т. д. і т. п.

Насамкінець я хочу розповісти ще одну історію, яка, гадаю, зведе докупи всі інші.