Принц Ґаллії

Всі дами, одружені сеньйори і сеньйори, що віднесли себе до таких, квапливо відступили попід стіни, залишивши посеред кімнати сімох молодих людей, що жадали з’ясувати між собою, хто з них перший стане одруженим. Ґабріель опустився перед Матільдою навколішки, тремтячими руками зняв з її правої панчохи мереживну підв’язку і, глибоко вдихнувши, навмання кинув її через плече.

І пішло-поїхало!… Філіп безліч разів був присутній на весіллях, але ще ніколи не бачив так лютої боротьби за підв’язку нареченої. Глядачі голосно реготали, пронизливо вищали, дехто, зігнувшись навпіл, трясся в істериці, і всі дружно під’юджували забіяк, кожний з яких, роздаючи стусани направо й наліво, намагався підхопити з підлоги підв’язку і не підпустити до неї будь-кого іншого. Вибравши момент, відразу двоє з них, Педро Оска та Тібальд Шампанський, одночасно пірнули вниз, простягаючи руки до дорогоцінного талісмана, але зіштовхнулися лобами і, дружно скрикнувши від болю, гепнулися на підлогу. Інші п’ятеро навалилися на них зверху.

Злощасна підв’язка так і не дісталася нікому з семи претендентів. Вочевидь, у запалі боротьби хтось ненавмисно підчепив її і, не помітивши цього, зробив різкий рух — підв’язка відлетіла в куток кімнати і впала біля ніг Жоанни Наваррської.

— От і все, — поспіхом констатувала Марґарита, побоюючись, що захоплені боротьбою молоді люди чого доброго накинуться на її кузину. — Перемогла Жоанна… Гм. Це дуже до речі, сестричко. Тобі давно пора заміж.

Жоанна почервоніла і, приховуючи збентеження, швидко нахилилася до підв’язки — буцімто для того, щоб підібрати свій трофей.

— Ну, гаразд, друзі, — тим часом продовжувала Марґарита. — Повеселилися трохи, і досить, не будемо зловживати терпінням молодят. Нехай тепер і вони вступлять у протиборство… В любовне, певна річ.

Товариство добродушно зареготало на грубий жарт наваррської принцеси, а Бланка закусила губу і спохмурніла.

„Боюся, це справді буде схоже на протиборство, — подумала вона, співчутливо дивлячись на вбиту горем Матільду. — Та аж ніяк не любовне…“

Молоді вельможі затрималися в шлюбних покоях ще на кілька хвилин, щоб випити бурдюк вина. При цьому навчені досвідом серцеїди, можна сказати, майстри в царині улещення дам, серед яких був і Філіп, дали Ґабріелеві кілька вельми цінних, кваліфікованих, але дуже пікантних порад, від яких бідолашна Матільда так і сіла на ліжко, щиро жалкуючи, що не може провалитися крізь підлогу.

Поступово спальня спорожніла. Трохи довше за інших затрималася в ній Бланка. Вона підійшла до Матільди, мовчки обняла її й розцілувала в обидві щоки; відтак, відчуваючи, що на очі їй навертаються сльози, квапливо, майже бігцем, кинулася до виходу. Нарешті молодята залишилися сам на сам.

Якийсь час в спальні панувала напружена тиша, лише з-за дверей долинало нерозбірливе базікання й гучні смішки вельмож, що покидали шлюбні покої. Ґабріель скинув з себе камзол та черевики і боязко підступив до Матільди, що сиділа на краю широкого ложа, зсутуливши плечі, і полохливо дивилася на нього, поглядом благаючи не наближатися до неї.

Ґабріелеве серце млосно защеміло. Він хотів сказати Матільді безліч ласкавих слів, він так кохав її, він її просто обожнював… А вона ненавиділа і зневажала його — за ту єдину помилку, що її він вчинив три тижні тому, засліплений раптовою пристрастю, цілком втративши розум і будь-який контроль над собою. Лише тепер Ґабріель зрозумів, до чого привела його впертість у купі з безумством. Він на все життя зв’язав себе з жінкою, яка почуває до нього глибоку відразу, яка гидує ним, в чиїх очах він є уособленням усього найгіршого, найбруднішого, що лишень може бути в чоловікові. З кожною ніччю, з кожною їхньою близькістю, її огида лише посилюватиметься, а разом з нею зростатиме її ненависть до нього, і поступово його життя перетвориться на пекло. Він ніколи не дочекається від неї ніжності, теплих слів підтримки і розуміння. Вони завжди будуть чужими одно для одного, мало того — ворогами…

Всі ласкаві слова, звернені в думках до дружини, раптом застряли в горлі у Ґабріеля. Він різко, майже грубо, промовив:

— Ти сама знімеш панчохи, чи це зробити мені?

Розділ XLIV

Рішучий штурм

Щойно Бланка вийшла зі шлюбних покоїв, тут-таки поруч неї з’явився Філіп, і його пальці знову зімкнулися на її зап’ясті.

— Любий кузене, — трохи роздратовано мовила вона. — Прошу, відпустіть мене.

— І не подумаю, моя безцінна кузино, — лагідно, але категорично заперечив він. — Чому б нам не піти разом?

— Хоча б тому, що нам не по дорозі. Я йду до себе.

— Але навіщо?

— Як це навіщо? Пізно вже.

— Пізно? — здивувався Філіп. — Не кажіть дурниць, Бланко. Я ж бо чудово знаю, коли для вас настає „пізно“.

— Сьогодні я втомилася, — пояснила вона. — До того ж у мене кепський настрій — і вам відомо з якої причини… Дайте мені спокій, прошу вас.

— Нізащо!

— Майте на увазі: з власної волі я з вами не піду, — попередила Бланка. — Ви, звісно, можете застосувати грубу силу, але тоді я чинитиму опір.