Революция 1917 года глазами современников. Том 2 (Июнь-сентябрь)

Способів, на мою думку, три маємо. Можна брати своє право захватним методом, силоміць видираючи, скориставшись з хвилевого знесилення тих, хто проти того повстає. Можна, далі, здобувати його переговорами та умовами і можна, нарешті, йти органічним шляхом, шляхом натурального дозрівання тих форм у загальній свідомості та їх популярності серед широких мас людності. Перший і другий способи рішають справу одразу, третій буває довгий і забарний - але він єдино певний та єдино безпечний: рано чи пізно, кінець-кінцем, доводить він до поставленої мети. Бо щодо першого, то хвилеве знесилення потроху минає, і здобуте силоміць силоміццю ж і втрачається. Умови ж... тільки теперішня війна показала, що кожна умова - то тільки аркуш паперу, який так легко дереться: маємо у власній історії одного дотепного князька, що на докори - як наважився він хресне цілування зламати, - весело й безтурботно відповів: «А що мені якийсь там маленький хрестик»... В історії боротьби України за свою волю й вольності найбільш стріваємо якраз приклади обох цих методів, і вся боротьба нанівець пішла, уся вона розсипалась або перед силою, або перед лукавством. І сталось це саме через те, що на третій шлях не зверталося жодної уваги. Політичні ватажки українські покладались або на саму оружну силу, або на свою дипломатичну зручність - і лишали без уваги той єдино міцний і твердий ґрунт усяких політичних комбінацій, що залежить од свідомості мас, од їхньої піддержки й допомоги. І через те незаінтересовані маси в критичні хвилини кидали своїх ватажків на божу волю, і вони гинули, а з ними й результати їхніх діл та праці. Висновок з цього один може бути: тільки демократичним шляхом будуючи автономію, тільки зв’язавши її з інтересами і потребами трудових мас, тільки прищепивши їм цю ідею як єдиний спосіб порятунку од злиднів, поставимо ми справу на такий твердий грунт, що вже ніяким ольстерцям його не схитнути.

Отже, насамперед треба злізти з кону високої політики, занехаяти і химерну гонитву за властю, і фантастичні мрії про захватні способи, і всякі дипломатичні комбінації та обернутись до органічної й організаційної праці серед народних мас. Напр., добре оборудована і поставлена українська школа далеко, безмірно більше може дати для справи політичної автономії, ніж сотні найкращих демагогічних трактатів. Кілька поколіннів, переведених через рідну школу, дадуть таку міцну й непохитну відпору до наших політичних демагогів, якої не створити всякими гострими заходами. Автономія свідомого національно й освіченого народу сама прийде - так само натурально, як падає з дерева достиглий плід. Це може помалу робиться, але зате міцно, бо навіки. І для цього в рамцях вільної держави досить морального впливу і авторитету, коли не можна впливати через формальну власть.

Поруч такої органічної роботи стоїть потреба, щоб зв’язати її з реальними інтересами мас. Вони йдуть тільки за тим, хто забезпечить їм спокій, і хто задовольнить їхні економічні потреби. Економічні постулати - це найдужчий, найвимовніший і найбільш зрозумілий аргумент за автономію, кожному він і до найбільшої глибини промовляє. Хліб матеріальний разом з хлібом духовним - то дві могучі підойми, з якими можна сміливо братись і до Архімедового завдання, - принаймні, з ними можна заходитись коло того, щоб і світ перевернути - світ упередження, ледарства думки, традиційної пошани до звичних форм, несвідомості та інертності. Політична робота серед мас, але конче зв’язана тісно з економічною та культурною, тільки й може врятувати нас на тому роздоріжжі, на яке завели нас що обставини нашого державного життя, а що й наші власні тактичні помилки.