Революция 1917 года глазами современников. Том 2 (Июнь-сентябрь)

До цього мусимо додати ще одну річ, а саме заходи коло паралізування того специфічного лиха на нашому ґрунті, яке в Галичині виявлялось під маскою москвофільства, а у нас спочатку йтиме не тільки під реакційними лозунгами. Вже органічна робота коло піднесення культури й добробуту народу це лихо, звичайно, дуже приборкає, але не треба забувати, що національні меншості на Україні, елемент найбільш культурний, здебільшого зрусифіковані й мимоволі тягнутимуть до старого, підсилюючи тим наших чорносотенних ольстерців. Тут мало самого порозуміння з меншостями та забезпечення їхніх прав, тут треба ще утворити тісний зв’язок їхніх інтересів з автономним ладом на Україні, бо тільки тоді вони стануть громадянами землі української. Підкреслюю землі, а не нації, отже, треба новий автономний лад, як зазначав це ще Драгоманов, будувати не на самий національній, або не так на національній, як на територіальній основі. Ця основа, і тільки вона, може поєднати під стягом автономізму всі поступові й демократичні елементи, навіть ті, що під національним прапором не можуть іти й не підуть. Невеликий досвід щодо цього у нас уже навіть є. З того часу, як українство виразно стало не тільки на національному, а й на територіальному ґрунті, ідея автономізму дуже поширилась, і серед демократичних партій тепер, здається, нема жодної, яка не приймала принципіально автономії. Повернути принцип на практику - це буде дальшим ступенем на шляху порозуміння й об’єднання демократичних кругів. Національний український елемент у такому разі зовсім не одійде на задній план, він тільки перестане випинатись без потреби самими декларативними способами, і практично вага його може од того тільки збільшитися. А про це особливо треба дбати тепер, коли реакція починає знов прокрадатись до втрачених позицій, бо на Україні вона має охоту звести рахунки насамперед з українством.

Рахунки ці, очевидно, ще будемо зводити. І треба для цього на поворотці нашого життя вибрати таку дорогу, щоб дійти до мети з найменшою тратою національної сили - щоб не тільки зберегти всі здобутки українства, але зміцнити їх і непохитний заложите під них фундамент. Решта за цим прийде сама собою.

Нова Рада. 1917,4,5 и 6 августа. № 106, 107 и 108.

Мельгунов С.П. ТРАГЕДИЯ РУССКОЙ РЕВОЛЮЦИИ

Тому, кто не несет бремени государственной ответственности в дни переживаемого нами морального распада, чрезвычайно тяжело выступать с критикой действий правительства. Но есть долг высший, обязывающий предостеречь от роковых ошибок. И публицист, честно выполняющий свой долг, понимающий вместе с тем всю безвыходность положения страны, которое привело революционное правительство к принятию исключительных мер, не может не возвысить своего голоса против смертной казни. Какими бы соображениями ни мотивировался смертный приговор, какими бы гарантиями ни обставлялась исключительность его применения, нельзя мириться с возрождением смертной казни в новой России. Мы слишком остро переживали

недавний ужас распада фронта, грозившего всем долгожданным завоеваниям революции; легко понять поэтому те психологические условия того момента, который привел нас к восстановлению ненавистных институтов старого режима. Но то, что могло быть сделано лишь под влиянием момента, должно быть устранено немедленно при трезвом обсуждении вопроса.

Оставим совершенно в стороне требования морали и права. Спокойная историческая оценка момента сама по себе говорит о невозможности того пути, на который вступило Временное правительство. Путь, опасный для революции; путь, который неизбежно развращает органы революционной власти; путь, почти неизбежно ведущий к последовательному развитию якобинизма. И когда мы находимся в преддверии установления военной диктатуры, этапа исторически развития реально мыслимого при сложившейся конъюнктуре, становится чрезвычайно рискованным во имя русской свободы воспринимать методы революционной якобинской политики. Придет другой, который использует эти методы и повернет колесо истории в другую сторону. И он найдет себе оправдание в изменчивом настроении массы.

Это вовсе не мнимая опасность. Поэтому революция и должна воспитать отвращение к насилию. Иначе крушение ее становится едва ли не математической аксиомой. Можно сколько угодно негодовать на своекорыстность буржуазии, можно исключительно на нее перекладывать ответственность за происходящее, но есть железные законы истории, которых не перейдешь.

Нам нужна твердая власть, без нее задохнется свободная Россия в угаре и классового корыстолюбия, и социального утопизма.