Смажені зелені помідори в кафе «Зупинка»

— О, то був відомий злодій. Кажуть, він був чорний чоловік, що прокрадався на потяги урядового забезпечення і вночі скидав із них їжу та вугілля. А на світанку чорні, які мешкали уздовж колій, приходили і все підбирали, тікаючи з тим крамом якнайшвидше.

Не думаю, що вони коли-небудь спромоглися його впіймати… ба навіть з’ясувати, хто саме це був… Ґрейді Кілґор, залізничний детектив і друг Іджі, унадився щодня заходити до кафе. Коли Іджі сміялася: «Кажуть, Залізничний Білл досі на волі. Що з вами, хлопці?» — він просто казився від люті. Здається, вони в різний час кинули на ті потяги ще двадцятеро людей і пропонували довічний безкоштовний проїзд залізницею «Ел енд Ен Рейлроуд» будь-кому в обмін на інформацію про злочинця. Але ніхто цього не зробив. Через цього Білла Іджі просто задражнила Ґрейді до смерті. Але вони завжди залишалися добрими друзями. Він був членом клубу «Маринований огірок»…

— Якого-якого клубу?

Місіс Тредґуд засміялася.

— Клубу «Маринований огірок». Цього божевільного збіговиська, яке започаткувала Іджі разом із Ґрейді й Джеком Баттсом.

— Що це за клуб?

— Ну, вони називали це клубом сніданку й розмов, але насправді то була зграя наброду, який Іджі мала за друзів і збирала всіх разом. Вона, і хтось із залізничних робітників, і Єва Бейтс, і Смоукі Відлюдько. По суті, усе, що вони робили, це дудлили віскі та вигадували небилиці. Дивилися прямо у вічі й брехали, коли краще було правду казати.

То була їхня улюблена розвага — плести побрехеньки. До того ж божевільні побрехеньки. Якось повертається Рут із церк­ви, а Іджі саме сидить зі своєю компанією. І каже: «Рут, ти тільки не засмучуйся, але, поки тебе не було, Кукса проковтнув двадцятидвокаліберну кулю».

Рут уже було розхвилювалася, аж тут Іджі продовжила: «Не хвилюйся, з ним усе гаразд. Я щойно відвела його до Дока Гедлі, він дав йому півпляшки касторової олії і сказав, що його можна забирати додому, головне — бути обережними і ні в кого з нього не цілитися».

Евелін засміялася. Місіс Тредґуд сказала:

— Ось, можете собі уявити, наскільки Рут була не в захваті від цього клубу. Що ж до Іджі, то вона була в них президентом і завжди скликала таємні наради. Щоправда, Клео казав, що всі ті наради були не більш як пристрасною грою в покер. Були в них і деякі добрі вчинки, та вони ніколи в цьому не зізнавалися — завжди все спростовували.

Члени клубу не надто жалували баптистського священика, преподобного Скроґґінза, адже він був непитущий. Щоразу, коли якийсь бідолаха питав, де можна купити віскі чи живу наживку для риби, вони відсилали його прямісінько до будинку священика. Аби навмисне роздраконити його.

Сипсі була єдиною негритянкою в клубі, бо вміла вигадувати побрехеньки не гірше за будь-кого з них. Вона розповідала, як допомагала одній жінці народити. У жінки були важкі пологи, і Сипсі підсунула їй дрібку нюхального тютюну. Та чхнула так, що дитинка кулею вилетіла з неї в сусідню кімнату…

Евелін скрикнула:

— Та ви що!

— Атож! Потім вона розповіла їм вигадку про свою подружку Ліззі, яка чекала дитину, і її потягнуло на крохмаль. Начебто Ліззі дістала звичку їсти його жменями просто з коробки — і ось вам: дитинка народилася білою, як сніг, і жорсткою, як дошка!

— Людоньки добрі!

— Але знаєте, Евелін, це могло бути правдою. Я знаю правдиві історії про те, як деякі чорні жінки їли глину просто із землі.

— Не можу в це повірити.

— Ну, люба, принаймні я так чула. Чи, може, то були грудочки крейди. Уже й не пам’ятаю, що саме. Їли або глину, або крейду.

Евелін похитала головою й посміхнулася подрузі.

— Ох, місіс Тредґуд, ви така кумедна.

Місіс Тредґуд подумала трохи і, задоволена собою, сказала:

— Авжеж. Мабуть, я така.

«Вімз віклі»

(Тижневик міста Вісл-Стоп, Алабама)

1 грудня 1938 р.

У Вісл-Стоп випав сніг

Оце так подарунок для нас — справжній сніг! Тепер Вісл-Стоп можна сприйняти за Північний полюс. Що може бути краще, ніж руді кущі гостролисту, вкриті снігом? Гадаю, що нічого, та все ж дякую небесам за те, що сніжить у нас лише раз на десять років. Моя друга половинка, який уважає, що вміє їздити в будь-яку погоду, вирішив вивезти на прогулянку своїх мисливських собак — і зав’яз у канаві на Першій вулиці. На ремонт машини піде щонайменше місяць, тож якщо протягом цього місяця ви побачите невисоку жіночку, яка голосує на дорозі, знайте: це я.

Так, а ще мій чоловік — саме той телепень, що поїхав кататися під час бурі з градом, коли кожна градина була завбільшки з бейсбольний м’яч, — ми потім три тижні замінювали вітрове скло. І він же дістав удар блискавкою, коли вийшов на веслах порибалити посеред річки. Тож якщо наступного разу, як насуватиметься негода, ви зустрінете Вілбура, негайно відсилайте його додому, я його в коморі замкну. Інакше боюся, що його підхопить торнадо та кудись віднесе. З ким же я тоді сваритимусь?

До мене доходять чутки, що Залізничний Білл пограбував п’ять потягів за тиждень. У салоні краси я зіткнулася з Ґледис Кілґор, і вона каже, що її чоловік Ґрейді, який працює на залізниці, просто труситься від люті.