Читаем Смажені зелені помідори в кафе «Зупинка» полностью

Веста Едкок переїхала свого темношкірого двірника Джесса Тиґ­ґінза. Це сталося у вівторок, коли вона прямувала на зустріч клубу «Східна зірка». Джесс дрімав під деревом, коли Веста розвернула машину перед домом і колесом проїхалася по його голові, вдавивши в грязюку. Почувши його волання, Веста зупинила машину просто в нього на грудях і вийшла, аби подивитися, хто це. Підбігли сусіди і зняли з нього машину.

Ґрейді Кілґор побував на місці події й сказав: дякувати Богові, що останнім часом так лило, бо, якби не грязюка, бідолаха ­Джесс був би вбитий.

Зараз, коли я це пишу, він почувається добре, якщо не враховувати сліди від покришок. Але Веста заявляє, що за такі гроші, як вона йому платить, він не мав би хропти серед робочого дня.

Гадаю, більшість із вас уже знає про те, як мій йолоп-чоловік спалив нам гараж. Він так клопотався, ремонтуючи радіо, аби разом із приятелями з залізниці послухати бейсбольний матч, що кинув недопалок на купу моїх журналів «Дамські помічники», які я старанно колекціонувала. За лічені хвилини від гаража самий попіл лишився. Моя друга половинка так квапився врятувати циркулярну пилку — мій подарунок на День народження, що забув вивезти з гаража автомобіль.

Мені не так шкода того автомобіля, як своїх журналів. Усе одно він не їздив.

Синочок Ессі Рю, якого через зріст прозвали Малечею, виграв приз десять доларів на конкурсі з лімською квасолею. Щоправда, він помилився на 83 квасолини, та Іджі каже, що його відповідь була найближча до розгадки.

До речі, кішка Бутс здохла. Опал сподівається, що тепер ви, нарешті, задоволені.

Дот Вімз

Кафе «Зупинка»

Вісл-Стоп, Алабама

22 листопада 1930 р.

Надворі був холодний кришталево-чистий день. А всередині надходив час слухати улюблені радіопередачі. Ґрейді Кілґор допивав уже друге горнятко кави, і Сипсі, яка саме замітала недопалки, що лишилися від ранкової юрби, першою побачила за вікнами незваних гостей.

Два чорних пікапи безшумно припаркувалися біля кафе, і близько дюжини куклукскланівців при повному параді повільно, але цілеспрямовано вийшли й вишикувалися перед будівлею.

Сипсі видихнула:

— Боже, ось вони… Я знала це, я знала.

Рут, яка працювала за касою, спитала Сипсі, у чому справа, і підійшла глянути сама.

Побачивши незваних гостей, вона крикнула:

— Онзелл, замкни чорний хід і принеси мені дитину.

Прибульці стовбичили на тротуарі перед кафе, наче білі статуї. Один із них тримав табличку з написом криваво-червоними літерами: «СТЕРЕЖИСЬ НЕВИДИМОЇ ІМПЕРІЇ… ФАКЕЛ З МОТУЗКОЮ ЧЕКАЮТЬ НА ЗДОБИЧ».

Ґрейді Кілґор встав і підійшов ближче. Визирнув у вікно. Колупнув паличкою в зубах, розглядаючи людей у гостроверхих каптурах.

Ведучий по радіо промовив:

— А зараз для численних друзів, що вже зачекалися, ми представляємо «Простак Білл, гарвілльський цирульник» — історія людини, яка, можливо, мешкає по сусідству з вами…

Іджі, яка була у ванній, спустилася й побачила, як усі припали до вікон.

— У чому справа?

— Ходи сюди, Іджі, — покликала Рут.

Іджі визирнула надвір.

— От чорт!

Онзелл подала Рут дитину й залишилася поряд із нею.

Іджі сердито спитала в Ґрейді:

— Якого дідька тут відбувається?

Продовжуючи колупати в зубах, Ґрейді впевнено відповів:

— Це не наші хлопці.

— Гаразд, а хто вони?

Ґрейді поклав на стіл п’ять центів.

— Ви залишайтеся тут. А я піду з’ясую, хто вони, в біса, такі.

Сипсі ховалася в кутку. Схопившись за щітку, вона бурмотіла до самої себе:

— Я не боюся цих білих привидів. Ні, сер.

Ґрейді вийшов на вулицю і перекинувся словом із кількома чоловіками. За кілька хвилин один із прибульців кивнув і щось промовив до інших, і незвані гості один за одним почали відступати, так само безшумно, як і з’явилися.

Рут не була впевнена, але їй здалося, що один із чоловіків дивиться просто на неї й дитину. Тоді вона згадала слова, колись сказані Іджі, і, поки чоловік забирався до пікапа, глянула на його чоботи. Побачивши чорні, до блиску натерті штиблети, вона затремтіла від жаху.

Ґрейді повернувся до кафе з безтурботним виглядом.

— Їм нічого не треба. Просто купка старих шибайголів, що хотіли нагнати на вас трохи страху. Один із них був тут якось у своїх справах і побачив, як ви продаєте їжу нігерам з чорного ходу. То й подумав, що треба вас трохи струснути. Ось і все.

Іджі спитала, що він їм сказав, що вони так швидко забра­лися геть.

Ґрейді зняв капелюха з вішака:

— Та я лише сказав, що це наші нігери, і нам тут, у біса, не треба, щоб якісь зайди з Джорджії повчали нас, що нам робити, а чого ні.

Він глянув Іджі прямо у вічі.

— І хай мене чорти вхоплять, якщо вони ще коли-небудь тут з’являться, — з цими словам він надягнув капелюха й пішов.

Хоча Ґрейді був співзасновником клубу «Маринований огірок» і неабияким брехуном, того дня він сказав правду. Іджі й Рут цього не знали, і хоча візитери з Джорджії були лихими хлопцями, проте вони виявились не настільки дурними, щоб жартувати з місцевим Ку-Клукс-Кланом. Їм вистачило глузду швиденько дати драла, аби більше не потикатися сюди.

Ось чому, коли Френк Беннетт повернувся, він прийшов сам… і прийшов уночі.

«Вальдоста ґазетт»

15 грудня 1930 р.

Перейти на страницу:

Похожие книги

100 знаменитых харьковчан
100 знаменитых харьковчан

Дмитрий Багалей и Александр Ахиезер, Николай Барабашов и Василий Каразин, Клавдия Шульженко и Ирина Бугримова, Людмила Гурченко и Любовь Малая, Владимир Крайнев и Антон Макаренко… Что объединяет этих людей — столь разных по роду деятельности, живущих в разные годы и в разных городах? Один факт — они так или иначе связаны с Харьковом.Выстраивать героев этой книги по принципу «кто знаменитее» — просто абсурдно. Главное — они любили и любят свой город и прославили его своими делами. Надеемся, что эти сто биографий помогут читателю почувствовать ритм жизни этого города, узнать больше о его истории, просто понять его. Тем более что в книгу вошли и очерки о харьковчанах, имена которых сейчас на слуху у всех горожан, — об Арсене Авакове, Владимире Шумилкине, Александре Фельдмане. Эти люди создают сегодняшнюю историю Харькова.Как знать, возможно, прочитав эту книгу, кто-то испытает чувство гордости за своих знаменитых земляков и посмотрит на Харьков другими глазами.

Владислав Леонидович Карнацевич

Словари и Энциклопедии / Неотсортированное / Энциклопедии