Смажені зелені помідори в кафе «Зупинка»

— Звісно, не дурний, та мені хотілося б знати, що хтось буде по­ряд, любитиме й піклуватиметься про тебе. Не встигнеш оком кліпну­ти, як усіх найкращих дівчат розберуть. І чим тобі Пеґґі не годиться?

— Ні, вона нормальна.

— Я знаю, що вона тобі подобається. Ти надсилав їй валентинки до того, як став великим цабе.

Жодної відповіді.

— Ну ж бо, тобі подобається хтось іще?

— Ні.

— Чому ні?

Кукса почав кривитися і раптом вибухнув:

— ПРОСТО НЕ ПОДОБАЄТЬСЯ, І ВСЕ. ДАЙ УЖЕ МЕНІ СПОКІЙ!

— Послухай, малюче, — сказала Іджі. — Може, ти й зірка на бейсбольному полі, але я тобі пелюшки міняла й можу дати тобі добрячої прочуханки! То в чому справа?

Кукса не відповів.

— У чому справа, синку?

— Я не знаю, про що ти кажеш. Я піду.

— Сядь. Не треба тобі нікуди йти.

Він зітхнув і знову сів.

Іджі м’яко спитала:

— Куксо, тобі не подобаються дівчата?

Кукса дивився вбік.

— Чому ж, цілком подобаються.

— Тоді чому ти з ними не зустрічаєшся?

— Ну, я не збоченець якийсь, якщо тебе це турбує. Просто… — Кукса обтер спітнілу долоню об свої штани кольору хакі.

— Ну ж бо, Куксочко, скажи мені, в чому річ, синку. Ми ж із тобою завжди вміли говорити відверто.

— Знаю. Я просто ні з ким не хочу це обговорювати.

— Знаю, що не хочеш, а я от хочу. Ну ж бо, в чому справа?

— Ну, просто… О Господи!

І тут він прошепотів:

— Ну, я хвилююся… Що буде, як котрась із них захоче зро­бити це…

— Маєш на увазі — захоче зайнятися сексом?

Кукса кивнув і глянув у підлогу.

Іджі відповіла:

— Ну, я б на твоєму місці вважала себе щасливчиком, еге ж? Гадаю, це можна сприйняти як комплімент.

Кукса обтер піт із верхньої губи.

— Синку, в тебе є якась проблема фізичного характеру — ну, знаєш, коли важко збудитися? Бо якщо є, ми можемо відвести тебе до лікаря на обстеження.

Кукса похитав головою.

— Ні. Не в тому справа. Це вже тисячу разів відбувалося, тож зі мною все гаразд.

Іджі була вражена цифрою, але зберегла спокій і продовжила:

— Ну гаразд, принаймні ми знаємо, що ти в порядку.

— Так, в порядку, справа лише в тому, що… ну, я ще ні з ким цього не робив… ну, знаєш… тільки з собою.

— Це не шкідливо. Але тобі не здається, що варто спробувати з дівчиною? Не можу повірити, що ти не мав жодної нагоди, такий привабливий хлопець.

— Так, нагода була. Не в тому річ… просто… — Іджі чула, як його голос тремтить. — Просто…

— Просто що, синку?

Раптом у нього з очей ринули гарячі сльози. Він глянув на неї.

— Мені страшно, тітко Іджі. Мені просто страшно.

Останнє, що могла запідозрити Іджі — це те, що Кукса, завжди такий сміливий, міг чогось злякатися.

— Чого ти боїшся, синку?

— Ну, я боюся, що можу впасти на неї, втратити рівновагу через свою руку, а може, не знатиму, як це правильно робиться. Розумієш, я можу завдати їй болю чи ще щось… не знаю.

Він уникав її погляду.

— Куксо, подивися на мене. Чого ти насправді боїшся?

— Я вже сказав.

— Ти боїшся, що дівчина може засміятися, так?

Нарешті за хвилину він видушив із себе:

— Так. Гадаю, в цьому справа.

І прикрив очі рукою, соромлячись своїх сліз.

Цієї миті серце Іджі сповнили теплі почуття до цього хлопчика, і вона зробила те, що робила так рідко: підвелась, обійняла його й почала колисати в обіймах, мов дитину.

— Синку, любий, не плач. Усе буде добре, янголе. Нічого з тобою не станеться. Тітка Іджі не дозволить, щоб трапилось щось лихе. Ні, не дозволить. Хіба я тебе коли-небудь підводила?

— Ні, мем.

— Нічого поганого не трапиться з моїм хлопчиком. Я цього не дозволю.

Увесь час, гойдаючи Куксу в своїх обіймах, Іджі почувалася безсилою і намагалася пригадати, чи знає вона когось, хто міг би допомогти.

Суботнього ранку Іджі відвезла Куксу на ріку, як робила колись багато років тому — крізь білі ворота з вагонних коліс і до будиночка з москітною сіткою на дверях, де й висадила його з машини.

Двері будиночка відчинилися, і свіжа від ванни, напудрена й напахчена жінка з мідно-рудим волоссям і яблучно-зеленими очима промовила:

— Заходь, солоденький.

Іджі тим часом уже поїхала.

«Вімз віклі»

(Тижневик міста Вісл-Стоп, Алабама)

30 жовтня 1947 р.

Кукса Тредґуд робить успіхи

Кукса Тредґуд, син Іджі Тредґуд і Рут Джеймісон, удостоївся ­великої статті в «Бірмінгем ньюз». Наші вітання. Усі ми дуже пишаємося ним, але краще не заходьте до кафе, якщо не го­тові витратити годину, слухаючи, як Іджі розповідатиме про гру. Зроду не бачила більш гордої наставниці. А після гри всю ко­манду, оркестр і чирлідерів безкоштовно частували гамбурге­рами в кафе.

Моя друга половинка зовсім не має естетичного смаку. Одного дня повертаюсь я додому, така гарна у своїй новій сіточці для волосся з салону краси Опал. А він каже, що моя зачіска більш схожа на козине вим’я з напнутою на нього сіткою від мух… А потім на нашу річницю він тягне мене до Бірмінгема в ресторан італійської кухні, коли знає, що я на дієті… Чоловіки! Без них не можна, і з ними ніяк.

До речі, висловлюємо сум із приводу негараздів, що спіткали Артиса О. Піві.

Дот Вімз

Слеґтаун, Алабама

17 жовтня 1947 р.