Смажені зелені помідори в кафе «Зупинка»

Але, як я вже казала Евелін, кожен має своїх тарганів.

Бідолашна Евелін, я непокоюся за неї. Від цієї менопаузи в ній прокинулась жага помсти! Вона не лише хоче торохнути Еда по голові — останнім часом її почали навідувати фантазії, у яких вона перевдягається в чорне, ходить ночами й розстрілює поганих хлопців з автомата. Можете собі уявити таке?

Я сказала їй: «Люба, ви забагато дивитесь телевізор. Викиньте з голови ці думки негайно! І, до речі, ми не маємо права судити інших людей. У Біблії чорним по білому сказано, що судного дня на землю зійде Ісус у супроводі янголів, щоб судити мертвих і живих, відділивши агнців від козлів».

Евелін спитала, хто такі агнці, і, присягаюсь життям, я так і не змогла їй відповісти!

Рибальська база і річковий клуб «Фургонне колесо»

Ріка Ворріор-Ривер, Алабама

3 червня 1946 р.

Блакитні вогники вже горіли, і чути було, як шаленіють усере­дині люди. Над усією рікою гриміли пісні з музичного автомата. Посеред цього гармидеру сиділа Іджі, розпиваючи пиво «Пабст Блю Риббон», один кухоль за іншим. Сьогодні вона вирішила відмовитись від віскі, бо вчора хильнула зайвого.

Її подруга Єва бучно веселилася в компанії сільських хлопців, яким того вечора належало бути на зустрічі Спілки захисту лосів у Ґейт-Сіті. Проходячи повз Іджі, вона глянула на неї.

— Боже мій, дівчинко, що трапилось? Ти схожа на ящірку з похмілля!

Генк Вільямз на всю горлянку співав про свою нещасливу самотність.

— Рут виїхала, — відповіла Іджі.

Настрій Єви миттєво змінився.

— Що?

— Виїхала. Пішла жити до Клео з Нінні.

Єва сіла.

— Господи, Іджі, чому вона це зробила?

— Вона дуже люта на мене.

— Це я вже збагнула. Але що ти накоїла?

— Я їй збрехала.

— Отакої! І що ти їй сказала?

— Сказала, що їду до Атланти провідати свою сестру Леону й Джона.

— А сама не поїхала?

— Ні.

— А куди ти пішла?

— Просто до лісу.

— З ким?

— Сама з собою. Я лише хотіла побути на самоті, от і все.

— Чому ти їй так і не сказала?

— Не знаю. Мабуть, мене трохи дістало, що я маю постійно перед кимось звітувати, де я. Не знаю. Почувалася, ніби в клітці, от і захотіла трохи волі. Тому й збрехала. Все. Невже це така велика проблема? Он, Ґрейді бреше Ґледис, а Джек бреше Мозелл.

— Так, але ж, люба, ти не Ґрейді й не Джек… і Рут тобі теж не Ґледис чи Мозелл. Боже мій, дівчинко, мені гидко на це дивитися. Хіба ти не пам’ятаєш, як місця собі не знаходила, поки вона не приїхала?

— Так, але іноді мені треба трішки розвіятися. Хочеться знову відчути власну свободу. Ти знаєш, як це буває.

— Звісно ж, знаю, Іджі. Але ти маєш глянути на ситуацію з її точки зору. Дівчина покинула все, аби приїхати сюди, покинула рідне місто і всіх своїх друзів, з якими зростала — просто щоб бути тут і підсолоджувати тобі життя. У неї нічого немає, окрім тебе й Кукси. Це в тебе і друзі, і родина…

— Ну, знаєш, іноді мені здається, що її вони люблять більше, ніж мене.

— Послухай, Іджі, що я тобі скажу. Ти не думала, що вона могла б мати тут кого схоче — варто їй лише пальцем поманити? На твоєму місці я б добряче подумала, перш ніж влаштовувати сцени.

Цієї хвилі з ванної кімнати виповзла Гелен Клейпул, жінка років п’ятдесяти, що роками стирчала в річковому клубі, чіпляючи чоловіків, і готова пити з усім, що рухається й купує їй випивку. Сп’яніла настільки, що заправила спідницю в труси, вона по­шкандибала до столу, де на неї чекали інші пияки.

Єва показала в її бік:

— Бачиш, ось жінка, яка домоглася волі. Усім начхати, де вона. Ніхто її не шукає, це я точно тобі кажу.

Іджі дивилась на Гелен. Помада розмазана, патли лізуть в облич­чя, п’яні очі дивляться на сусідів, але нічого перед собою не бачать.

Незабаром Іджі промовила:

— Я маю йти. Треба все це обміркувати.

— Так, непогана ідея.

Двома днями пізніше Рут отримала акуратно надруковану записку, в якій було сказано: «Якщо тримаєш дику тваринку в клітці, будь певна — вона помре. Але якщо відпустиш її на волю, в дев’яти випадках з десяти вона повернеться додому».

Уперше за три тижні Рут зателефонувала Іджі.

— Я отримала твою записку й подумала: мабуть, нам треба хоча б поговорити.

Іджі затремтіла від хвилювання.

— Гадаю, це буде чудово. Я зараз буду, — сказала вона й кинулася до дверей, готова присягнутись на Біблії перед будинком преподобного Скроґґінза, що ніколи більше не брехатиме Рут.

Уже коли вона повернула за ріг і побачила будинок Клео та Нінні, до неї раптом дійшло, що сказала Рут. Яка ще записка? Ніяких записок вона не надсилала.

«Бірмінгем ньюз»

15 жовтня 1947 р.

Однорукий чвертьзахистник приводить команду до п’ятої перемоги поспіль

З рахунком 27:20 команда Еджвуда поступилася своїм суперникам з Вісл-Стоп. Наприкінці останньої чверті, протягом якої зберігався рахунок 20:20, перемогу приніс блискавичний 39-метровий пас, який виконав однорукий чвертьзахисник команди Вісл-Стоп Бадді (Кукса) Тредґуд, учень випускного класу.