Читаем Сотрудник ЧК полностью

— Дурниці він верзе! — гаряче сказала Маруся.— Це вигадав ваш... Ну ось цей, словом! — показала вона на бандита з шрамом.— Моє прізвище Корольова, Марія Петрівна. Ми з братом біженці з Нижнього Новгорода, брат глухонімий, ми стільки натерпілися, голодували, а він б'є брата батогом! — Вона приклала хусточку до очей.

- Він бив вашого брата! — з перебільшеним обуренням вигукнув Смагін.— Та як ти насмілився, мерзотнику! Геть звідси! Всі, всі, геть! Я сам тут займуся!.. — і вигнав бандитів з хати.

Не пішов і Смагін-старший. Він звернувся до Марусіз

— Заспокойтеся, будь ласка! Це непорозуміння, хуліган буде покараний. Ах, негідники, негідники, як розпустилися! Подумати тільки: ні за що, ні про що вдарити батогом! Дуже погано! Ну, заспокойтеся, дозвольте поставити вам кілька запитань.

— Б-будь лас-ка...

Смагін сів за стіл, вказав їй на місце навпроти. Він розв'язав мокрий башлик, розстебнув і поклав на лавку простору кавалерійську бурку, зняв сизий студентський кашкет і поклав його так, щоб Маруся бачила технічний значок.

— Чи давно ви в більшовицькій партії? — ввічливо спитав він.

— Ви смієтеся з мене! — сплеснула руками Маруся.

— В такому разі, хто ж ви, пробачте?

Дівчина знову повторила придуману разом з Олексієм та Адамчуком історію про те, як вона втратила батьків, як тікала з Нижнього Новгорода, коли там почався голод, як поневірялася з братом по вокзалах і як у Херсоні їй запропонували поїхати в село вчителькою, хоч вона ніколи не готувалася до цієї діяльності і просто навіть не знає, як вчитиме дітей... Вона була згодна на все, аби тільки, нарешті, знайти притулок і не думати про шматок хліба для брата...

— А вам не говорили, що тут небезпечно?—спитав Смагін.— Вірніше, небезпечно для тих, хто розп'яв Росію,— уточнив він,— для червоних!

— Г-говорили... Але я подумала, що нас ніхто не скривдить. За що?..

— Ви маєте рацію! — сказав Смагін. Він повірив кожному її слову. Це було видно з того, як він її слухав, і з того, як перезирався з братом.— Вам нічого боятися. Ми переслідуємо тільки ворогів. Друзів ми любимо...— він перехилився через стіл і, солодко посміхаючись, погладив її по руці.

Маруся мимоволі відсмикнула руку.

— Повторюю, вам нічого боятися! Особливо ме-не, — підкреслив він.— 3 цього дня я сам, як то кажуть, опікатиму вас. Вам подобається такий опікун?

— Н-не знаю...— пробурмотіла Маруся.

Він засміявся, впевнений, що перший крок до перемоги зроблено.

— Ви скоро знову побач'ите мене! — пообіцяв він.— Я знаю, наша дружба незабаром стане міцнішою і... ближчою.

І хоч те, що він говорив, було на руку чекістам, Маруся від цього погляду зблідла ще більше і через силу примусила себе кивнути головою.

— Днями ви одержите звісточку,— сказав Григорій, підводячись. — А тепер дозвольте відкланятись...

Рукостискання йому здалося мало, він спробував обняти Марусю, вона вивернулась. Смагін зареготав і надів бурку.

— Ходімо, Васьок,— сказав братові.— Ми ще повернемося сюди.

Обрюзглий Васьок пробурмотів щось на прощання. Григорій підморгнув Марусі і нагадав:

— Чекайте гостей! — нахилився в дверях і вийшов. Незабаром банда виїхала з села... Другого дня, опівдні, перед школою зупинилася підвода. Кульгавий чоловічок з куцою, наче прорідженою борідкою спитав «учительшу Машу».

— Приймайте, — непривітно сказав він,—майно привіз.

— Від кого це?

— Григорій Володимирович кланяється.

Федя допоміг йому втягти в приміщення велику оковану скриню. Зараз же збіглися жінки дивитися надіслане Смагіним багатство: шалі, хустки, дві шуби, сукні міських фасонів, взуття та кілька згортків мануфактури. Жінки ахали, захоплювалися і з неприхованою жалістю поглядали на Марусю. Їй і самій був зрозумілий зловісний смисл цих подарунків. Гарненька вчителька, самотня й беззахисна, була для Смагіна принадною здобиччю. Нерідко любовні пригоди отаманів викликали вибухи такого обурення, що, траплялось, Смагіним переставали коритися цілі села, а від родичів зганьбленої дівчини можна було чекати зради. За Марусю нічого було турбуватися з цього приводу. Заступитися за неї не було кому, крім хворого брата...

Коли жінки, пащекуючи і зітхаючи, розійшлись, Федя сердито спитав Марусю, яка весело перебирала ганчір'я в скрині:

— Чого скалиш зуби, наречена? Зраділа? Справи кепські! Чекай тепер весілля. Треба зараз же в Херсон пробиратися, наших привести.

— Дурень ти! — сказала Маруся, прикидаючи, чи до лиця їй муарова бальна сукня з довжелезним шлейфом, які носили, певно, в минулому столітті.— Сиди і не рипайся. Про такі справи тільки мріяти можна! Відтягуватимемо днів п'ять, поки Олексій з Філімоновим прибудуть, а там ми їм таке весілля влаштуємо, не про спляться!

— П'ять днів! Чекатиме він п'ять днів! Побачиш, сьогодні ж об'явиться!

— Нічого, Федько, викрутимось якось!..

Федя не помилився. Надвечір з'явився новоявлений Марусин жених. Цього разу вся ватага, минаючи будинок старости, під'їхала просто до школи. Смагін ввійшов веселий, усміхнений.

— Приймайте гостей! Не чекали?

«Гості» набилися в хату, сповнивши її гомоном, човганням чобіт, брязканням шабель і запахом кінського поту й овчини.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Карта времени
Карта времени

Роман испанского писателя Феликса Пальмы «Карта времени» можно назвать историческим, приключенческим или научно-фантастическим — и любое из этих определений будет верным. Действие происходит в Лондоне конца XIX века, в эпоху, когда важнейшие научные открытия заставляют людей поверить, что они способны достичь невозможного — скажем, путешествовать во времени. Кто-то желал посетить будущее, а кто-то, наоборот, — побывать в прошлом, и не только побывать, но и изменить его. Но можно ли изменить прошлое? Можно ли переписать Историю? Над этими вопросами приходится задуматься писателю Г.-Дж. Уэллсу, когда он попадает в совершенно невероятную ситуацию, достойную сюжетов его собственных фантастических сочинений.Роман «Карта времени», удостоенный в Испании премии «Атенео де Севилья», уже вышел в США, Англии, Японии, Франции, Австралии, Норвегии, Италии и других странах. В Германии по итогам читательского голосования он занял второе место в списке лучших книг 2010 года.

Феликс Х. Пальма

Фантастика / Приключения / Социально-психологическая фантастика / Исторические приключения / Научная Фантастика
Меч королей
Меч королей

Король Альфред Великий в своих мечтах видел Британию единым государством, и его сын Эдуард свято следовал заветам отца, однако перед смертью изъявил последнюю волю: королевство должно быть разделено. Это известие врасплох застает Утреда Беббанбургского, великого полководца, в свое время давшего клятву верности королю Альфреду. И еще одна мучительная клятва жжет его сердце, а слово надо держать крепко… Покинув родовое гнездо, он отправляется в те края, где его называют не иначе как Утред Язычник, Утред Безбожник, Утред Предатель. Назревает гражданская война, и пока две враждующие стороны собирают армии, неумолимая судьба влечет лорда Утреда в город Лунден. Здесь состоится жестокая схватка, в ходе которой решится судьба страны…Двенадцатый роман из цикла «Саксонские хроники».Впервые на русском языке!

Бернард Корнуэлл

Исторические приключения