Сотрудник ЧК

Більшість смагінців були п'яні як ніч. Ті з них, хто ще міг щось втямити, дуже швидко зрозуміли безвихідність свого становища. Двоє чи троє бандитів спробували вискочити з вікна, але тут же звели свої рахунки з життям...

— Сюди! — кричав Федя.— Сюди, Альошо!..

Через класну кімнату, де серед перекинутих столів чекісти в'язали бандитів, Федя з Альошею кинулись до Марусиної комірки. Розчинили двері.

Маруся лежала на підлозі, підпливаючи у власній крові. Страшна була її рана, заподіяна з розмаху гострою, як бритва, бандитською шаблею.

Поперек ліжка, без чобіт і тужурки, валявся, розкинувшись, Григорій Смагін. Він був теж мертвий.

І ще хтось, третій, живий, нерухомо сидів у кутку...

Ось що побачив Олексій.

Решту він зрозумів пізніше.

...Маруся зволікала до останньої миті. Знесла вона і короткий, поспіхом відслужений весільний обряд, і слиняві поцілунки свого «нареченого», і похабні жарти перепилих бандитів. Чекала, сподівалась, що порятунок усе-таки прийде.

Коли ж надії більше не лишилося, коли розпалений горілкою Григорій Смагін під брудний регіт друзів по чарці затягнув її в комірчину, наважилась на останнє...

Запропонувала Смагіну ще трохи випити: для хоробрості... Він погодився, приніс горілки. Поки він ходив, Маруся витрусила в кухоль порошок із свого пакетика. Він нічого сп'яну не помітив...

Чи встиг він щось крикнути перед смертю, чи брат його сам щось запідозрив і вломився у «весільний покій», невідомо, але це вирішило долю Марусі, Смагін-старший зарубав її.

Василь Смагін не чинив ніякого опору. Скидалося на те, що він зовсім не чув шуму в сусідньому приміщенні і не розумів, що за люди перед ним. Безумним і страшним було його обличчя, коли почали в'язати йому руки. І лише коли бандита виводили з комірчини, він уперся в одвірок і, повернувшись до брата, вирячивши водянисті, мов холодець, очі, закричав:

— Гриш-ка-а!.. Гришень-ка-а!.. Григорія винесли.

Марусю поклали на ліжко, накрили широким, з облямівкою простиралом.

І довго стояв над нею Олексій. Думок не було. Був біль, гострий, майже фізичний біль. Він заполонив серце і лишився там рваним, розпеченим осколком...

Філімонов поклав руку йому на плече:

— Ходімо, Михальов...

Олексій міцно потер лоба. Щось треба було зробити... Щось лишалося незакінченим. Що?..

Згадав. Вийшов у класну кімнату.

Всі бандити вже були зв'язані. До стіни тулилися перелякані, розпатлані жінки, священик і двоє-троє селян. Маркова серед них не було! Втік! Знову втік!..

Олексій оглянув арештованих.

— Де Кручений?

І тут з легкого руху серед бандитів зрозумів, що Марков десь тут, поруч, близько.

- Я питаю, де Кручений? — повторив він. Арештовані мовчали.

- Обіцяю полегкість тому, хто викаже!

Знову рух серед бандитів. Деякі перезирнулися між собою...

— Я скажу! — швидко промовив бандит з чорною пов'язкою на оці.— Албатенко я, Микола Албатенко, запам'ятай, начальнику...

Але йому не дали купити життя. Відразу кілька голосів закричали:

- У старости він, он у того!..

— Хто староста?

— Я... — пробурмотів Матуленко. — Є в мене один поранений... Тільки не той, що говорите, не Кручений... Марков його прізвище...

— Веди! — наказав Олексій.

Марков був поранений у сутичці з продзагоном. Куля навиліт прошила м'якуш правого стегна...

Два місяці він гасав із Смагіним по степу. Спочатку була надія, що Григорію Смагіну, який, відмовившись од своєї колишньої есерівської програми, підняв жовто-блакитний прапор і оголосив себе українським націоналістом, вдасться організувати повстання на всій Херсонщині. Але від цієї надії незабаром довелося відмовитись. Після розгрому у Воскресенську Смагіни так і не оправились. З того часу тільки й думали вони, як би утекти від Філімонова. Банда ріділа. Замість повстання почали дрібний розбій — вбивали районних міліціонерів, переслідували демобілізованих червоноармійців, грабували споживчі крамниці. Марков вирішив перечекати деякий час, поки затихне галас, зчинений навколо олешківської справи, і про нього трохи забудуть, а потім податись у Херсон. Ні, надовго затримуватись у Херсоні він не збирався: надто рисковано. Шляхів було багато: ще гуляє по Україні Махно, ще вирують заколоти на Дону, ще можна чекати нового приходу союзників. У крайньому разі, є закордон: Польща, Німеччина... Але в Херсон він усе-таки заїде!..

Тиняючись із Смагіним, Марков випадково зустрів колишнього крамовця, якому пощастило втекти з ЧК. Крамовець був одним з тих, кого захопив Олексій під час серпневого рейду... Від вірних людей Марков знав, що відбулося в Олешках. Пригадуючи події дворічної давності, він почав розуміти, що Олексій Михальов і тоді вже був причетний до несподіваного викриття фон-Гревеніц і її страти напередодні німецького наступу.

Бажання поквитатися з цим чекістом за Діну, за Крамова, за Гревеніц, за його, Маркова, ганьбу було в ньому сильніше від обережності. Ні, в Херсоні він неодмінно побуває!..