Сотрудник ЧК

— Здрастуйте, Машо! — привітав Смагін Марусю.— Скучили? Приїхали вас веселити. Раді?

— Милості прошу,— вклонилась Маруся.

— Давайте поздоровкаємось по-старовинному, по-російському...— Він обняв її, хотів поцілувати в губи, але, промахнувшись, гучно цмокнув у щоку.

Маруся вирвалась, почервоніла до сліз. Смагін задоволено потер руки, але раптом насупився, помітивши на ній скромну сукню.

— Ви від мене гостинці одержали?

— Одержала... Тільки мені не треба!

— Таке вигадали! Коли дарують від серця, треба брати! — невдоволено сказав він.— А втім, добре, і в такому вбранні гарна, як кажуть. Накривайте на стіл,— наказав він своїм.— Албатенко і ти, Макаре, йдіть до старости, нехай закуску дає. Скажіть, вранці навідаюсь.

«Вранці», це означало, що вони лишаться ночувати...

Маруся насмажила свинини на двадцять чоловік,— решта розбрелися по селу,— почався бенкет. Столи поставили вряд. Обидва Смагіни сіли на покуті. Біля себе Григорій посадив Марусю, поруч з нею Федю. Скільки не намагався Федя, він не міг визначити, хто з присутніх Кручений: жоден з них не мав прикмет, про які говорив Олексій.

Григорій пив багато і швидко сп'янів. Брат його випив ще більше, але по ньому цього не було помітно. Він брилою громадився над столом, поклавши перед собою важкі, наче гирі, руки. В нього був прямий, неламкий погляд, в якому темніла нерухома, назавжди застигла ненависть.

Смагінці пили стримано. Сп'янів, мабуть, лише Григорій. Інколи хто-небудь, щоб догодити отаманові, кричав: «Гірко!», і Григорій, регочучи, ліз цілуватися до Марусі. Від нього тхнуло сивухою і зубною гниллю. Плями на переніссі стали ще яскравішими, губи заслинились і обвисли. Федя чув, як він шепотів Марусі:

— Господинею будеш на всю округу!.. Що хочеш — твоє!.. Моє слово — кремінь... Не виламуйся, пий!.. — і тикав їй в губи кухоль з самогоном.

- Не треба... Гидота яка, заберіть!..

Смагін реготав, відкидаючись на лаві, ї дивився на дівчину налитими шаленством очима.

Нарешті, бенкет закінчився. Самогон, що лишився, злили в сулію і винесли на тачанку. Бандити почали влаштовуватись на ночівлю. Маруся з Федею пішли в комірчину і замкнулися.

Незабаром до них постукав Смагін. Маруся довго умовляла його через двері піти лягти, але, кінець кінцем, він зірвав засув.

Почали боротися в темряві. Григорій хрипів:

— Женюсь... Цить, дурко!.. Женюсь, кажу! Церковним шлюбом... з попом!.. Як треба...

Коли Федя зрозумів, що Смагін бере гору, він вчепився в його тужурку, відтягнув од Марусі.

— Хто?!.— загорлав той.— Хто, гад?.. Уб'ю!..

На щастя, він був дуже п'яний і без зброї. В комірчину зайшов Смагін-старший.

— Іди спати, Гришко,—суворо сказав він. — Не встигнеш, чи що? Йди!..

І повів його з собою. Григорій крізь зуби цідив брудну лайку.

Маруся впала на ліжко і заплакала. Вона плакала гірко, зле, захлинаючись, і Федя сам ледве не заревів, чуючи, як вона давиться від ридань, уткнувшись головою в подушку. Він підсів до неї, зашепотів:

- Марусю, хочеш я в Херсон махну? До ранку доїду. Приведу наших...

— Не смій! — відповіла вона. — Помітять, що пішов,— усе загине... Перетерпимо... А ні — я їм!..— І заскреготала зубами.

Вранці Григорій посміхався до Марусі, ніби нічого особливого не трапилось. Бандити кудись поспішали. Нашвидку поснідали, з'ївши рештки вчорашньої свинини, і почали збиратися в дорогу. Григорій уже в бурці одізвав Марусю набік.

— Машо, вчора я попустував сп'яну, ти не сердься. Але ось що я тобі скажу: мені без тебе тепер неможливо. Одружитися з тобою хочу! Ти як?

— Ой, що ви, Григорію Володимировичу! Як можна! Так у вас усе швидко!..

Він посміхнувся.

— А життя тепер яке? Поспішати треба жити, хто-зна, що нас завтра жде! Але ти не сумнівайся, Машо, у нас з тобою по-хорошому буде! Я з цією бузою,— він зробив непевний жест,— скоро покінчу, ось тільки боржки деякі віддам. А потім на північ з тобою поїдемо, до Москви поближче. Хочеш у Москву?

— Подумати мені треба, Григорію Володимировичу...

— Скільки ж ти думати збираєшся?

— Ну, тиждень...

— Тю, здуріла! Чотири дні думай, поки мене тут не буде, а через чотири дні приїду і одразу весілля справимо. Ох, і гульнемо!

— Та що ви, Григорію...

— Сказав, і все! Чекай мене. Через чотири дні прилечу, мов на крилах! Не бійся, Машуню, любитиму, подобаєшся ти мені! Але дивись...— У нього жорстоко звузились очі,— їхати без мене і в думці не май, є кому доглянути! — Він знову заусміхався.— Та куди ти від мене дінешся, суджена ти моя! Життя тобі таке влаштую, буде про що згадати! І братікові твоєму діло знайдемо. Ану, обніму на прощання!..

Маруся зіщулилась, виставила лікті. Він засміявся:

- Гаразд, прощай. Чекай!

...Чотири дні! Рівно стільки, скільки залишалось до двадцять другого числа!

Усе складалося, як по писаному. В день «весілля» Федя зникне після обіду. Цікавим Маруся пояснить, що брат дуже переживає, і ось утік, заліз кудись у куток і плаче: хворий все-таки...

Однак повернувся Смагін не на четвертий, а на третій день, двадцять першого листопада.