Читаем Сотрудник ЧК полностью

О шостій годині вечора банда риссю в'їхала в село. На тачанках везли поранених. Смагін, не зупиняючись, проїхав до будинку старости, пробув там з півгодини і потім з усією ватагою повернувся до Марусі. І з першого ж погляду, тільки він увійшов, Маруся зрозуміла: сталося щось непередбачене, щось таке, від чого обстановка різко змінюється на гірше.

Смагін був похмурий. Скинувши біля порога мокру бурку (погода стояла погана, з дощем і вітром), він рукавом витер воду з обличчя і криво посміхнувся Марусі.

— Здрастуй, голубонько! Бачиш, як поспішав до тебе, на день раніше приїхав! Умитися мені дай...

Але було цілком очевидно, що зовсім не палке кохання до Марусі скоротило строк його відсутності. Пізніше, прислухаючись до розмов смагінців, Федя зрозумів, у чому справа. Смагіни, очевидно, дуже набридли місцевим жителям. В одному з сіл, яке брати вважали цілком надійним, селяни влаштували засаду, в результаті якої шість бандитів було убито і четверо поранено. У Смагі-них лишалося тепер всього близько тридцяти шабель. Отамани вирішили поповнити свої втрати і в іншому селі оголосили мобілізацію. Але в ту ж ніч усі завербовані селяни втекли в ліс...

Умившись, Григорій Смагін зайшов до Марусиної комірки. Сів за столик, спитав:

— Ти готова?

— До чого?

— Сьогодні обкрутимось. Я вже й попа привіз з Великої Олександрівки. Він у Матуленка відпочиває.

— Говорили ж, через чотири дні!.. — прошепотіла Маруся, помертвівши.

— Мало що говорив! День ролі не відіграє. Сьогодні все й скінчимо.

— Я-як же це?.. Ой, не треба! Ради 'бога, не треба сьогодні, Григорію Володимировичу! Ну, день ще! Завтра!..

— Дурниці! — він нахмурився, на щоках забігали жовна, брови насунулись на очі.— Рюмси не розпускай, на мене це не впливає! Богові повинна дякувати: я серйозно одружуюсь, піп справжній. Все буде честь честю...— І раптом, звіріючи, вдарив кулаком по столику.— Так, завтра я розплююся з цією поганою дірою назавжди! К чорту! Піду звідси! Сволота! Піду!.. На Україні ще місця багато. Хай їх більшовики хоч в жовна кидають — начхати мені! Зрадники, гади!..— Сатаніючи від ненависті, він заїкався, і крапельки слини повисали на його кучерявій борідці.

В комірку зазирнув Смагін-старший.

— Гришко, закрий пельку, з глузду з'їхав!

Григорій рвонув комір, відлетіли гудзики. Порожніми, застиглими очима він дивився в куток, мовчав, потім підвівся.

— Нехай, дурниці все...— він вишкірився, зображуючи посмішку, підморгнув Марусі: — Нічого, Машо, тебе це не стосується. Готуйся! Мої рахунки з селянами — одне, а кохання - особлива стаття. Я Матуленку скажу, щоб своїх жінок прислав допомогти. Готуйся,— повторив він і вийшов, гупаючи чобітьми.

Маруся була бліда, як смерть, коли повернулася до Феді.

Він очима спитав її: «Що робити?» Вона зашепотіла, майже притискаючись губами до його вуха:

— Тікай, Федю! Тікай хутчіше!..

— Куди?

— Куди хочеш... На хутір... або ще кудись, хоч у Херсон! Можливо, встигнеш! Я їх спробую затримати. Приведи когось, Федюню!..

Він хотів заперечити, сказати, що не лишить її саму з бандитами, що вб'є Григорія... Але вона затиснула йому рота:

— йди! Мене все одно не візьмуть!..— І майже силоміць виштовхнула його з комірчини.

Смагінці вже готували столи для весільного бенкету, біля ганку вивантажували з тачанки бочку з брагою і биту птицю — гусей і качок. Бандит з розрубаною щокою, той самий, що в день знайомства оперіщив Федю нагаєм, підкликав його до себе і, кривляючись, знаками почав пояснювати, що сьогодні відбудеться. Коли б він знав, про що думає, слухаючи його з ідіотською посмішкою, «глухонімий брат» отаманової нареченої, від його веселощів і сліду не лишилося б!..

У цей час у вуличці з'явилися Григорій, староста Ма-туленко, дві жінки і сухенький дідок-священик, які під дощем йшли до школи. Федя скочив з ганку, завернув за ріг школи, мовби до вітру, городами прослизнув на околицю і побіг щосили...

Млинарський хутір стояв на шляху до Херсона — Федя проїжджав його разом з Марусею. Коли б хутір лежав трохи осторонь, Феді і на думку не спало б заїхати туди: ніякої надії, що чекістський загін уже прибув, у нього не було. Він біг, захльостуваний вітром і косими колючими струменями дощу, по залитих водою дорожніх вибоїнах, задихаючись, з однією думкою: де завгодно, як завгодно знайти допомогу, врятувати Марусю!..

І коли, вже в цілковитій темряві, якісь люди схопили його і один з них, придивившись, вигукнув: «Федько!», він заплакав уголос, ридма, наче дитина...

МАРУСИНЕ ВЕСІЛЛЯ

Спинившись біля села, чекісти оточили школу, не потривоживши навіть сільських собак. Але це було зайвою обережністю. Смагіни цього разу виявили не властиву їм безтурботність. Можливо, вони й виставили дозори, але вартувати під заливним дощем в той час, як інші п'ють, нікому не хотілося. І вартові приєдналися до бенкетуючих. Коли бійці Філімонова впритул підійшли до школи, вони побачили лише одного смагінця: він блював, стоячи під дощем біля ганку. Бандит умер від руки Філімонова, так і не збагнувши, звідки прийшла до нього смерть.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Карта времени
Карта времени

Роман испанского писателя Феликса Пальмы «Карта времени» можно назвать историческим, приключенческим или научно-фантастическим — и любое из этих определений будет верным. Действие происходит в Лондоне конца XIX века, в эпоху, когда важнейшие научные открытия заставляют людей поверить, что они способны достичь невозможного — скажем, путешествовать во времени. Кто-то желал посетить будущее, а кто-то, наоборот, — побывать в прошлом, и не только побывать, но и изменить его. Но можно ли изменить прошлое? Можно ли переписать Историю? Над этими вопросами приходится задуматься писателю Г.-Дж. Уэллсу, когда он попадает в совершенно невероятную ситуацию, достойную сюжетов его собственных фантастических сочинений.Роман «Карта времени», удостоенный в Испании премии «Атенео де Севилья», уже вышел в США, Англии, Японии, Франции, Австралии, Норвегии, Италии и других странах. В Германии по итогам читательского голосования он занял второе место в списке лучших книг 2010 года.

Феликс Х. Пальма

Фантастика / Приключения / Социально-психологическая фантастика / Исторические приключения / Научная Фантастика
Меч королей
Меч королей

Король Альфред Великий в своих мечтах видел Британию единым государством, и его сын Эдуард свято следовал заветам отца, однако перед смертью изъявил последнюю волю: королевство должно быть разделено. Это известие врасплох застает Утреда Беббанбургского, великого полководца, в свое время давшего клятву верности королю Альфреду. И еще одна мучительная клятва жжет его сердце, а слово надо держать крепко… Покинув родовое гнездо, он отправляется в те края, где его называют не иначе как Утред Язычник, Утред Безбожник, Утред Предатель. Назревает гражданская война, и пока две враждующие стороны собирают армии, неумолимая судьба влечет лорда Утреда в город Лунден. Здесь состоится жестокая схватка, в ходе которой решится судьба страны…Двенадцатый роман из цикла «Саксонские хроники».Впервые на русском языке!

Бернард Корнуэлл

Исторические приключения