Таємниця Пурпурової планети

Хлопчик підніс свою мінливу кульку до кульбаби, яка чомусь, незважаючи на дощ, розкрилася і світила своєю жовтою голівкою. І враз квітка відірвалася від землі, почала кружляти навколо Люма і задзвеніла веселою мелодією.

— Ось бачиш, ця кульбаба тебе добре знає. Її родина живе на вашому подвір’ї вже цілих тридцять три роки. Її прапрапрабабуся була добре знайома з твоєю мамою. Тоді, коли вона була ще зовсім маленькою дівчинкою і вміла розмовляти з квітами.

— Моя мама? — здивувалась я.

Мені важко було уявити, що моя вічно заклопотана мама колись була маленькою і навіть розуміла мову квітів.

— Так, а твій тато колись літав на нашу Пурпурову планету. Його ще й досі у нас пам’ятають.

— Тато? Та не може цього бути! Мій тато учений — професор Клим Чайка, і в жодні дива він не вірить. Каже, що все це дурниці.

— Невже?! — Люм тяжко зітхнув. — А мені казали, що я будь-коли можу звернутися до нього по допомогу. Щоправда, я забув, що люди дуже змінюються, коли виростають… Шкода, у мене була справа до твого тата.

І раптом я зрозуміла: все, що зі мною відбувається, — це і є справжня фантастична пригода, про яку я так мріяла. І мені це не сниться. Бо ось, щойно за комір мені впала велика дощова краплина, я аж підстрибнула від несподіванки.

Люм глянув мені в очі так, що я відчула — він і справді читає мої думки, й тихо промовив:

— Послухай, я знаю, що тепер ти маєш таку ж силу, як мав твій батько, коли був хлопчиком. І лише ти зможеш допомогти мешканцям Пурпурової планети. Ти готова? Тоді заплющ очі й приготуйся. Ми перенесемося у просторі. За цей час на Землі мине лише кілька хвилин. Твої батьки й не помітять, що тебе не було. Просто подумають, що ти гуляєш з Гарбузиком.

— А я точно зможу повернутися? — на всяк випадок перепитала я, хоча вже знала, що нізащо у світі не відмовлюся від мандрівки на загадкову Пурпурову планету. Хоча мені весь час здавалося, що мене з кимось переплутали. Ну, що в мені особливого і як я зможу врятувати зовсім не відому мені Пурпурову планету? «Але спробувати варто» — подумала я і рішуче стріпнула головою.

Люм зробив крок назустріч і вклав мені до рук пульсуючу кульку. «Ага, він знову прочитав мої думки», — лише встигла подумати я.

І в ту ж мить навколо мене завирували різнокольорові струмені сліпучого світла. На руки мені стрибнув відданий Гарбузик, тримаючи в зубах якийсь круглий сріблястий предмет на ланцюжку. Я придивилася і впізнала медальйон мого тата, якии завжди висів у нього над робочим столом.

Виходить, Гарбузик устиг видряпатися по каштану, що росте біля нашого будинку, застрибнув крізь і вікно до татової кімнати і поцупив звідти його улюблений медальйон. І це саме тепер, коли мені треба вирушати у космічну мандрівку!

— Гарбузику! — вигукнула я. — Нащо ти це приніс? Ану віднеси на місце!

Та кіт щосили вчепився зубами у медальйон і так і не випустив його до кінця нашого шаленого польоту.

— Головне — не загуби кульку. Бо ви з Гарбузиком можете заблукати у космосі, серед безлічі планет, — пролунав у мене в голові голос Люма, і я поринула у вихори холодного різнобарвного вогню.

Розділ другий

де я зустрічаюся зі смарагдовою мавпочкою і дізнаюся про таємничу печеру

Коли я розплющила очі, то побачила, що стою посеред дивовижного острова. Навколо мене височіли цілі гори фантастичних плодів. Серед них я впізнала кілька наших земних персиків, абрикосів, яблук та груш. Але кожен з тих фруктів був завбільшки з велетенську повітряну кулю. Решта плодів вирізнялася неймовірною формою та кольорами, але головне — вони пахли тонко й ніжно, наче навколо мене квітнув весняний сад.

Однак найдивовижнішим було те, що небо на цій планеті мало не блакитний, а пурпуровий колір. Тому всі живі істоти, рослини й предмети ніби світилися ізсередини вогнистою барвою.

«То ось чому планета зветься Пурпуровою!» — подумала я і обережно підступила до помаранча, схожого на смугастий пляжний м’яч.

Варто мені було легенько торкнутися до нього пальцем, як плід зі скляним дзенькотом розколовся на дві половинки. Звідти вискочило чудернацьке створіння, схоже на маленьку мавпочку. Вушка мавпочки закінчувалися смішними китичками, а на довгому хвостику налатався маленький срібний дзвіночок.

— Не бійся, — заспокоїв мене Люм, який невідомо звідки опинився поруч зі мною й Гарбузиком. — Це наша місцева смарагдова мавпочка, найдобріше створіння Пурпурової планети. Вона харчується лише апельсиновим соком і живе всередині смугастих помаранчів.

Ніби бажаючи підтвердити слова Люма, мавпочка ввічливо нахилила симпатичну рожеву мордочку й задзеленчала дзвіночком, кумедно смикаючи волохатим хвостиком. Гарбузик, побачивши таку фантастичну тварину, підбіг до неї й обережно лизнув у маленький кирпатий носик.

— То виходить, ваша планета складається із самих лише фруктів? — здивовано скрикнула я і занурила руку у прозорий струмочок, що дзюркотів у нас під ногами.