У пошуках Оґопоґо

Усе населення цієї балтійської країни вдвічі менше за населення Києва. Але я переконана, що Естонія — велика країна, бо люди, які в ній живуть, ставляться до своєї землі як до найбільшого скарбу. Наближаючись до Таллінна, я із заздрістю дивилася на чисті-чисті узбіччя доріг, мурашники обабіч шосейних трас, чудовий ліс, що підходить впритул до моря, й ошатні вілли, оточені ідеально підстриженими газонами.

Мимоволі згадувала українські ліси, куди наші співвітчизники вивозять купи сміття, а потім обурюються: чому ж це гине матінка-природа?! Виявляється, рецепт дуже простий — треба ставитися до своєї країни, як до власного дому.

І, звичайно, неможливо уявити, щоб естонці почали забудовувати історичний центр Таллінна багатоповерховими потворами, міняючи неповторний ландшафт своєї столиці. Я думаю, що коли б мер Таллінна бодай натякнув на таку перспективу «розбудови» міста, його просто відправили б до божевільні. Мабуть, тому до наших днів збереглася аптека, що стояла на ринковій площі Таллінна ще тоді, коли не було відкрито Америку. Тільки сьогодні тут продають не висушені жаб'ячі лапки, кажанячі крильця чи акулячі плавці, а цілком сучасні ліки.

Міська ратуша XIII століття — єдина середньовічна ратуша, що збереглася у Північній Європі. Її шпиль прикрашає флюгер, фігурка воїна у військових обладунках — це Старий Томас, що тепер став символом Таллінна. Певно, жоден турист не поїде додому, не придбавши чи то керамічне, чи вирізьблене з дерева, чи викарбуване з червоної міді зображення цього кумедного чоловічка.

Часом талліннці жартують, що їхнє місто накульгує на одну ногу, і розповідають про те, що, блукаючи крутими вуличками старого Таллінна, ви неодмінно натрапите на дві паралельні вулиці з дивовижними назвами: «Довга нога» та «Коротка нога» — адже одна вулиця довга-довга, оточена високими кам'яними мурами, а друга зовсім куца, і складається вона лише з кількох будинків.

А коли ви підніметеся на високу замкову гору, то, поглянувши вниз, побачите гострі, вкриті черепицею дахи, вершечки готичних соборів, круглі вежі з вузенькими бійницями і мальовничу Талліннську затоку. І ви зрозумієте, чому впродовж віків це неповторне місто намагалися завоювати данці, шведи й росіяни. Та попри семисотлітню неволю естонці зберегли і свою мову, і неповторну культуру, і цілком щиро впевнені у тому, що їхня країна — найкраща у світі. Певно, саме через це Естонія стала повноцінною складовою Європи і світу. Адже нас шанують лише тоді, коли ми самі себе шануємо.

Мандрівка десята

Солодке життя у зимовій Анталії

Сине-сине небо, лагідне море, мальовничі гори і густа зелень фруктових садів. Обабіч дороги вусаті дядьки біля розкладок з фруктами. Тільки замість звичних для нас грушок-яблучок тут свіжі, щойно зірвані мандарини й помаранчі. Я в Анталії — одному з найвідоміших турецьких курортів. Важко уявити, що надворі грудень, і в Києві в цей час під ногами хлюпає брудний сніг, з неба сиплеться колюча холодна крупа, а над головою висить безнадійно сіре небо.

Зимова подорож до Туреччини спершу виглядала майже авантюрою. Але, коли мене запросили взяти участь у прес-турі по розкішних турецьких готелях, надто великою була спокуса хоча б на кілька днів втекти від холоду, вирватися з сірих київських буднів, і я згодилася. Звичайно, я не розраховувала, що купатимуся в Середземному морі і загорятиму на теплому піску: Туреччина не Єгипет, а Середземне море не Червоне. Моя програма-мінімум обмежувалася тим, щоб погуляти берегом моря, подихати свіжим повітрям і поплавати у теплому басейні.

Дві з половиною години перельоту до Анталії, півтори — комфортабельним автобусом до невеличкого селища Текірово, що на околиці курортного містечка Кемер, і я опиняюся у п'ятизірковому готелі «Амара Дольче Віта». Перед входом нас зустрічає усміхнений чорношкірий портьє, який приймає валізи, а у холі кожному гостеві вручають келих шампанського і частують свіжими фруктами, які тут-таки, на ваших очах, занурюють у рідкий шоколад.

Це «фішка» цього зовсім нового, суперсучасного готелю. Все має відповідати назві — Дольче Віта у перекладі з італійської означає солодке життя. І справді, з перших хвилин відчуваєш, що тебе тут люблять, і мимоволі починаєш усміхатися. Спершу трохи напружено й розгублено — адже надто свіжі спогади про цьогорічний відпочинок у рідному Криму, а потім усміхаєшся безтурботно й весело. До хорошого людина звикає дуже швидко!

Приємно дивує ідеальна чистота й затишок у номері, бездоганний смак і раціональність в оформленні кожного готельного приміщення: ресторану з десятками різноманітних страв, італійської кав'ярні з трьома десятками видів кави, ірландського пабу, тренажерного залу, скляна стіна якого виходить просто на море, кімнат, де роблять усі види масажів, фінської, російської і турецької лазень, де НІКОЛИ! немає черг, а замість суворого крику мордастої тітоньки в засмальцьованому халаті тебе мало не попід руки ведуть на чергову процедуру і усміхаються, усміхаються, усміхаються!