У пошуках Оґопоґо

Так, любі друзі, вам не пощастить оминути цієї наркотичної залежності від єгипетської кухні, і ви допадетеся до східних ласощів. З насолодою споживатимете чудовий пиріг, схожий на наш яблучний, тільки в ньому замість яблук буде запечено крихітні, немов іграшкові, бананчики. Поглинатимете маленькі й великі тістечка, зліплені з мільйона шарів тонюсіньких коржів, просякнутих медом, напханих товченими горішками й невідомо ще чим. І, облизуючи пальці, ви вбиратимете в себе цей чарівний смак і врешті зрозумієте, чому ж герої тисяча й одної ночі тільки те й робили, що кохалися і їли-їли-їли. Недарма ж розпусників віддавна називають сластолюбцями. Певно, на Сході насолоду від кохання й від витончених солодощів вважають нерозривно пов'язаною між собою.

Але! Ще в дитинстві мудрі батьки раз у раз нагадували нам, що за всі задоволення треба платити. А ви й забули цю просту, але стовідсотково правдиву істину? А дарма! Бо саме в цю мить вашої найвищої харчової насолоди надходить гірка розплата! Мої друзі-поляки, які вже давно вподобали єгипетські курорти, влучно називають це поширене серед туристів явище «помстою фараона». Отож, необачно кинувшись у вир невтримного гурманства, ви раптом відчуваєте, що вам уже не хочеться відвідувати піраміди, зазирати у безносі морди сфінксів і навіть хлюпатися у теплому Червоному морі, полохаючи табуни барвистих рибок! Тепер ви не можете й на десять хвилин покинути свій готельний номер і відлучитися від приміщення, що в народі називають гаванною. І коли врешті, похитуючись і тримаючись за живіт, ви з'являєтеся на люди, якась добра душа простягає вам півлітру рідної вкраїнської горілки і пояснює, що це — єдині ліки від «помсти фараона». Треба зауважити, що це й справді самовідданий вчинок, бо в Єгипті алкоголю, крім слабенького місцевого пива, ви не дістанете. Тепер

ваша дієта — підсушені тут-таки, біля розкішних страв, що височіють на столах, тости і спілкування із колегами по нещастю:

А ви пробували дуже міцний чай?..

— А мені сказали, що пепсі-кола найкраще допомагає…

Ой, вибачте, мені вже час бігти…

Ось так драматично закінчуються ваші єгипетські вакації. Але ви ще встигаєте придбати у готельному сувенірному кіоску кілька маленьких тканих килимків із зображенням верблюда, що суне пустелею у бік пірамід, дві-три прозорі пляшечки з насипаним у них різнокольоровим піском (вони, скоріш за все, розіб'ються у валізі, і вдома ви довго витрушуватимете з речей дрібненький, мов пудра, пісок), ви прихопите ще й синю голову священної богині-кицьки, вирізьблену, як вас запевнить смаглявий продавець із чесними східними очима, з чистісінького лазуриту.

А потім, повернувшись до рідного міста, у підземному переході біля станції метро ви побачите точнісінько такі котячі голови і збагнете, що вас надурили і що шляхетний лазурит — то звичайнісінька фарбована пластмаса. Але ви не засмутитеся, а раптом радісно всміхнетеся й підете на роботу, розповідати про казкову країну, що зветься Єгипет, про ніжне й лагідне Червоне море, про тисячолітні піраміди й сфінксів і, головне, про неповторні, фантастичні, смачнючі єгипетські страви!

Мандрівка дев’ята

Таллінн — місто довгої й короткої ноги

Старе місто займає лише один відсоток загальної території Таллінна, але саме сюди, на круті пагорби, оточені грубезними мурами й неприступними вежами, приїздять мільйони туристів з усього світу. Колись, за радянських часів, відвідати столицю Естонії було так само престижно, як побувати у Польщі, Чехословаччині чи Болгарії. Чистенькі вулиці, викладені старовинною бруківкою, затишні кав'ярні, де у череп'яні келишки наливали чудовий лікер «Старий Таллінн», звучання естонської мови — все це створювало атмосферу комфорту й благополуччя. Хоча водночас російськомовні туристи раз у раз наражалися на гострі погляди «місцевих», які красномовно свідчили про те, що прибульців з Росії тут вважають окупантами. Можливо, саме через цю непоступливість, а часом і відвертий спротив, естонці не розчинилися у радянському жлобстві, не стали по-справжньому рідними серед «республік-сестер» колишнього СРСР.

Найдивніше, що тепер мешканці Таллінна цілком спокійно ставляться до російської мови: небезпека, що їх поглине гігантський монстр зі сходу, минула. Нині російськомовні прибульці — такі ж туристи, як фіни, шведи, японці чи італійці. Вони завзято торгуються, вибираючи традиційні естонські сувеніри у маленьких крамничках. Купують ляльок в національному

вбранні, декоративні тарілочки, кухлики й глечички. Приміряють чудернацькі шапко-шалики, схожі на смугасті панчохи, — їх надягають на голову, як звичайну плетену шапочку, а довжелезний кінець замотують навколо шиї, як шалик. І усміхнені продавці, спілкуючись із галасливими покупцями, охоче переходять на мову «міжнаціонального спілкування». Хоча молодь уже майже не знає російської, зате англійською розмовляє цілком пристойно.