У пошуках Оґопоґо

Ми сумно перезирнулися і зрозуміли, що насправді у будь-якій бочці меду все ж має бути хоча б невеличка ложка дьогтю, і почали сторожко обходити великі скупчення наших галасливих і позбавлених будь-яких комплексів сусідів по готелю. Нам було так добре спілкуватися з мовчазними рибами, які довірливо підпливали нам до рук і випрошували гостинця — виявляється, життєрадісні російські туристи, незважаючи на всі заборони, привчили єгипетських рибок до частування. «Петя! — ображено кричала смаглява дівчина, стоячи на понтоні й кидаючи в море шматки булочки. — А чево ані не пливут?» На що лисий пузатий Петя по- хазяйськи відповідав: «Нічьо! Жрать захатят — пріпливут!»

Це просте життєве правило Петі спрацьовує й у спілкуванні з численною готельною обслугою (тут працюють лише чоловіки). Арабські коридорні, прибиральники, охоронці, офіціанти завжди готові прийти вам на допомогу: піднести валізу, показати дорогу до номера, якщо ви заблукали серед безлічі будиночків, басейнів, клумб та спортивних майданчиків.

А що вже казати про запопадливих і приставучих, як шевська смола, продавців, які кидаються до тебе, заманюючи до своєї крамнички, віддано заглядають в очі і примовляють: «Захаді пасматрі! Пакупать не нада!» і при цьому страшенно ображаються, почувши слово «патом». «Патом — суп с катом!» — передражнюють вони очманілого туриста. Але тут-таки кидаються до нас і, дізнавшись, що ми українці, дружно починають скандувати: «Разом нас багата, нас не па-да-ла-ти!»

Хвала Богу, хоча б у Єгипті ще живі спогади про романтичні помаранчеві події…

Єгипетські спокуси, або Помста фараона

(Кулінарні поради та застереження…)

Тепер, коли до Єгипту легше поїхати, ніж до рідного Криму, юрми українців, спраглих сонця, моря й шари, що зветься шведським столом, посунули до Шарм-ель-Шейха й Хургади. Про що ж згадує пересічний турист, повернувшись із цього омріяного краю? Ну, звісно, про піраміди, сфінксів з пооббиваними носами, отари грайливих рибок, котрі вихоплюють частування просто з рук, неймовірну сексуальну активність смаглявих єгиптян та екзотичні східні страви.

Хтось, прицмокуючи язиком і мрійливо мружачись, вимовляє слово «кус-кус», і у вашій уяві постає фантастична вишукана страва, що її подають на розмальованій блискучій таці. Насправді ж це гостра густа кулеша зі шматками м'яса, цибулею, картоплею й квасолею. Вона обпікає піднебіння й змушує літрами пити все, що трапиться під руку.

А ще вам радитимуть скуштувати кюфту — соковиту котлету, схожу на колись популярний у наших забігайлівках люля-кебаб. Що вже казати про неймовірний вибір морепродуктів — такого розмаїття риб, молюсків та членистоногих ви не зустрінете ніде в світі. А потім досвідчений мандрівник почне розповідати про велетенські купи екзотичних фруктів, що громадяться на щедрих столах у готельному ресторані, де ви можете брати всього СКІЛЬКИ СХОЧЕТЕ. Це і дивовижний плід ґуава, схожий на нашу грушу, але зовсім інший на смак, це й харанкеш — маленькі помаранчеві кульки, сховані в сухих хатинках-коробочках. Вони неймовірно смачні, кисло-солодкі, саме харанкеш, або, як його називають у наших супермаркетах, фейзалес найкраще тамує спрагу й збуджує вовчий апетит.

Вабитиме ваше око й гігантська полуниця, але не та штучно-ватяна, що її цілий рік продають у наших холодних краях, а соковита й ніжна, щойно зірвана з грядки. Ясна річ, що ваша рука тягтиметься й тягтиметься до свіжих, а не засушено-заморених фініків, соковитого інжиру і розкішної перестиглої хурми. І ви, прицмокуючи й непристойно сьорбаючи, всмоктуватимете в себе цю медово-солодку жовтогарячу масу і пригадаєте, як на рідному київському базарі лагідний чорнявий продавець з чесними карими очима, продаючи вам за скажені гроші тверду, як зелені яблука, хурму, примовляв:

Не самневайтесь, девушка, беріте: пала- вина — мьод, палавіна — сахар!

І як, прийшовши додому, ви довірливо відкушуєте шматок жовтогарячого плоду і ваші щелепи зводить так, що потім довго треба відпльовувати терпкі й шорсткі, як терпуг, шматки недостиглого фрукта.

Ви не втримаєтесь і наберете повну тарілку різних загадкових плодів, а потім довго намагатиметеся прожувати скибки помаранчево- червоної папаї, такої схожої на нашу диню, тільки з дрібненькими, мов намистинки, чорними кісточками. Ви будете гірко розчаровані, бо та папая не лізтиме вам у горло, а залишати повну тарілку буде незручно. Але тим і чудовий шведський стіл, що харчів на ньому — неміряно і ви починаєте зауважувати, що ваші сусіди також залишають їжу на тарілках і, як відважні дослідники-першовідкривачі, знов і знов кидаються до столів, де розставлено частування.