У пошуках Оґопоґо

Я із заздрістю дивлюся на мешканців вулиці На Остатнім Ґрошу і думаю: можливо, кожному українцеві варто зробити таке собі «вроцлавське щеплення» і позбутися дитячої звички показувати одне одному ваву і мірятися, у кого та вава більша. І навчитися боронити своє. До речі, і від братів-поляків також.

Мандрівка п’ята

Під знаком сонячного каменя

Якщо вам доводилося бувати у приморських містах, ви, мабуть, помітили, що там завжди панує особливий, святковий настрій. І байдуже, чи стоятиме це місто на березі теплого моря, а чи його продуватимуть холодні північні вітри. Приморське місто схоже на парк розваг: з купою непотрібних сувенірів, розкладених на дерев'яних ятках, з вуличними музикантами, котрі грають веселі мелодії різних країн і збирають дрібняки, які кидають їм безтурботні туристи, із різнобарвними феєрверками, що раз у раз освітлюють вечірнє небо…

Всі ці ознаки є й у старовинному польському місті Гданську. Але окрім цих звичних прикмет Гданськ має свої власні неповторні риси. Ось посеред невеличкої площі, оточеної гостроверхими готичними спорудами, височіє чудернацький механізм з металевим колесом і товстим ланцюгом.

— Що це? — здивовано запитую я у перехожих.

І мені люб'язно пояснюють, що це — спеціальний пристрій, за допомогою якого у середні віки підіймали вгору лицаря у тяжких залізних обладунках, потім підводили коня й опускали того лицаря в сідло. Ну хто б міг подумати, що то була така складна й копітка процедура! Я уявила, як грізний лицар у кольчузі висить у повітрі, зачеплений спеціальним

гачком, і смішно дриґає ногами, очікуючи, коли ж підведуть до нього вірного скакуна, щоб він нарешті зміг вирушити на герць із ворогом чи взяти участь у турнірі… Я голосно зареготала, і на мене почали озиратися здивовані перехожі, адже для них, мешканців Гданська, усі ці старожитності звичні й зрозумілі.

Наступною несподіванкою для мене стало те, що, як виявилося, у Гданську стоїть пам'ятник королю Яну Собеському, неймовірно схожий на київський пам'ятник гетьманові Богдану Хмельницькому, а на початку вулиці Длуґої, що веде до площі Ринок, височіють Золоті ворота.

Але головна особливість Гданська — це навіть не його чудові костьоли, палаци й музеї. Врешті, чи не в кожному польському місті ви зустрінете шедеври готичної архітектури, які, на щастя, збереглися до наших днів. Гданськ — це столиця балтійського бурштину. Цей сонячний камінь, часом яскраво-жовтий і прозорий як сльоза, часом червоно-брунатний, часом майже білий, молочний, із загадковими звивинами, колами й спіралями, застиглими всередині бурштину, притягає до Гданська безліч туристів з усього світу.

Натовпи шанувальників бурштинових прикрас захоплено блукають вузенькими вуличками навколо ринкової площі й, цокаючи язиками, роздивляються ювелірні вироби з бурштину: брошки у вигляді метеликів, квіточок, виноградних грон, гордих павичів, жуків-скарабеїв і ще безлічі всіляких істот та рослин, або намисто, де кожна намистина завбільшки з куряче яйце. На прилавках магазинів і магазинчиків розкладено браслети, кулони, каблучки й сережки на будь-який смак і достаток. Мандруючи вулицями Гданська й роздивляючись вітрини ювелірних крамниць, я побачила навіть бурштинову модель корабля «Титанік», Ейфелеву вежу, піраміду Хеопса й королівський палац у Лондоні, виготовлені з цього дивовижного каменя, що насправді е не зовсім каменем.

— Найціннішим вважається бурштин, всередині якого застигла комаха, вік якої налічує мільйони років! — пояснив мені й решті допитливих туристів екскурсовод у Гданському природничому музеї. — Замружтеся й уявіть, як по товстелезному стовбуру доісторичного дерева повільно-повільно стікає краплина смоли. Як у ту краплину потрапляє доісторична муха й навіки в'язне у густій рідині. А потім ця смола кам'яніє, її обтесують хвилі — день за днем, вік за віком, тисячоліття за тисячоліттям…

Я слухняно замружуюсь і так яскраво уявляю цю драматичну подію, що мені на мить навіть стає шкода тієї необачної доісторичної мухи.

- І так триває мільйони літ, — вів далі знавець бурштину, — аж поки одного дня під час шторму шматки бурштину викидає на берег, і його знаходять серед заплутаних водоростей, паличок, уламків човнів та іншого прибережного сміття. Потім каламутний, нічим непоказний камінь шліфують у спеціальних ювелірних майстернях, і от на світ Божий з'являється чудовий витвір, від якого не можна відвести очей.

Справжні поціновувані бурштину знають, що його треба піднести вгору так, щоб крізь камінь просвічувало сонце. Тоді він ніби починає сам випромінювати сонячне світло.

Після цієї пізнавальної лекції, озброєна щойно набутими знаннями, я прискіпливо розглядала на просвіт бурштинові прикраси і навіть вибрала й придбала в одній із безлічі ювелірних крамничок чудову срібну бджолу з бурштиновим, медового кольору пузцем і темно- брунатними прозорими крильцями.