Украина. Геополитический миф

Драгоманов ждал появления украинских писателей европейского уровня, вместо этого он увидел, как весьма посредственные авторы, порой обычные графоманы, но пишущие на украинском языке, в Галиции добиваются успеха исключительно по политическим мотивам. Слово историку Николаю Ульянову:

Поведение беллетристов Драгоманов объясняет их бездарностью. Ни Чайченко, ни Конисского, ни Панаса Мирного, ни Левицкого-Нечуя никто на Украине не читал. Некоторые из них, как Конисский, испробовали все способы в погоне за популярностью — сотрудничали со всеми русскими политическими лагерями, от крайних монархистов до социалистов, но нигде не добились похвал своим талантам. В Галиции, где они решили попробовать счастья, их тоже не читали, но галицийская пресса, по дипломатическим соображениям, встретила их ласково. Они-то и стали на Украине глашатаями лозунга о Галиции, как втором Отечестве.

В итоге Драгоманов уехал из Галиции, так, похоже, никем и не понятый. Он открыл в Швейцарии типографию, а умер в Болгарии, в Россию так никогда и не вернувшись. В Швейцарии его ожидал еще один неприятный опыт. Свой журнал «Громада» он стал издавать только на украинском языке. Ни слова на русском. Вот из его «Писем на приднепровскую Украину» («Листи на наддніпрянську Україну», 1894):

Почну з того, що скажу, що женевські видання були початі зовсім не з моєї індивідуальної ініціативи, а цілими кружками дуже гарячих українців, навіть націоналістів, і до того далеко не зеленими молодиками, а людьми досить стиглими й досить ученими. І що ж? Як тільки прийшло до рахунку праць для перших книг «Громади», зараз же почулись голоси, щоб допустити писання не тільки на українській мови, а й на російській. З огляду на хвилеві інтереси видання се було найліпше. Але ж я поставив справу на грунт принципіальний, між іншим, щоб спробувати силу щирості і енергії українських прихильників «Громади», і настояв на тому, щоб «Громада» печаталась уся по-українському. Послідком було те, що 10 з 12-ти головних сотрудників «Громади» не написали в неї ні одного слова, і навіть замітки проти мого «космополітизму» були мені прислані одним українофілом — по-московському! З двох десятків людей, котрі обіцяли працювати для «Громади», між котрими деякі кричали, що треба «помститись» урядові за заборону українського письменства в Росії, зосталось при «Громаді» тільки 4…*